Єпілог

Я сиділа на веранді насолоджуючись першим справжнім снігом, що величезними білими мухами всіював ліс, за межою двору.

Поруч набирали перший квіт мої петунії, що за декілька днів із насіння вимахали до величезних корчів. Не даремно я вливала у них силу.

Усі гості, крім Антона і Альпа роз'їхались у той же день. Вампір таки спробував прикинутись хворим. Але Чорна швидко відбила у ньому бажання симулювати. Що не завадило упирю все одно заявити, що я дозволила йому тут місяць жити. І взагалі після такого стресу старому вампіру прямо показане свіже повітря і прогулянки в лісі. Я швидко порахувавши свою фінансову вигоду передумала виганяти альпа. Тим паче тепер він мене не ненавидів, як раніше.

Антон ж навідріз відмовився залишати мене з кровопивцею. І взявся за окультурювання хащів у дворі будиночку. Я, звичайно, переконувала, що і сама справлюсь, але другові потрібно було відвліктись.

 Вчора прокинувся його брат. 

Звичайно, ми  помчались в лікарню, щоб переконатись що з ним все добре. Нащастя обійшлось майже без наслідків. Ірбіс забув лише останні пару місяців, але лікарі обіцяли, що пам'ять повернеться. З поганих новин-батько майже одразу спробував забрати малого додому, і Андрій досі був злий на нього, хоч нам і вдалось вмовити залишити брата в лікарні. 

Ведмежата йшли на поправку, проходячи посилений курс реабілітації і розробляючи атрофовані м'язи. Щастя, що батькам дозволяли приходити лише по черзі, інакше нам би не вдалось вийти з відтам цілими. Не знаю, як вони дізнались про наш прихід і взагалі участь у цьому всьому, але на виході з палати ми, з Чорною пішли по рукам. Нас заобнімали так, що ми ледь дихали вийшовши нарешті зі спецкорпусу.

Навідались ми і до звичайних пацієнтів. Там нам зраділи не менше.

 І лиш в одну палату я так і не ступила. Відкривши двері, відразу впізнала в понівеченому ранами тілі ту саму медсестру. І зустрівшись очима з її сповненим болю поглядом все одно не змогла зайти всередину. Я не відчувала до неї ні жалю, ні прощення. Лише ненависть. Для мене ні її страждання, ні майбутня смерть нічого не змінювали. Таке не пробачають і не забувають.

Від спогадів відвлік грохіт з особняку. Там вже декілька днів господарював Богдан. Чоловік з'явився того самого дня, коли відбулась битва. Він вийшов на галявину, ведучи за собою мула з возом груженим дошками, якраз коли костер був у самому розпалі , а я оглядала і змащувала маззю (не тією, що колись знайшов Дем'ян, а самою звичайною, просто щоб відвлікти від самого лікування) поранених соратників. Зрозумівши, що тут відбулось, ведмідь  довго ображався, що я його не покликала. Але сходи будувати не відмовився і тепер з особняку постійно доносились звуки падіння і роботи інструменту. Богдан притягнув сюди якийсь величезний акумулятор і розгорнув невеличку сонячну станцію, на яку я відразу почала облизуватись. Як тільки альп заплатить за проживання-відразу куплю собі таку.

-Тось-я встала, потягуючись- Кидай роботу і пішли в ліс,грати в сніжки. Хто знає на скільки цей сніг.

Кінець першої книги.

Дякую кожному, хто дочитав. 

Якщо Вам сподобалась книга-не забувайте ставити зірочку. Це допоможе твору піднятись у рейтингу і стати більш помітним для інших читачів сайту. А автору просто стане приємно.

З любов'ю, Тода.