Глава 52

Ранок почався із візиту гостя. Не встигла я допити каву, як Мя повідомила, що Алекс прийшов. Спішила я до нього даремно. Краще б ще насолодилась гарним настроєм. Новини, що він приніс не радували. Старий вовк втік, щойно побачив сина . Як йому це вдалось невідомо. І хоч Алекс після такого порушення всіх устоїв зайняв місце вожака загальним рішенням стаї і клану, але старий досі становив небезпеку. Тим паче що після цього не дорахувались ще семи вовків із ближнього кола батька. На цій оптимістичній ноті, вовк пішов переконувати вовчицю і саламандру повернутись додому. Альп, чомусь, прослідував за ним. А я повернулась на веранду, завіривши що підтримаю будь-яке іхнє рішення.   Слідом за мною пішли й Мя, з Чорною аргументуючи тим, що це сімейна справа і самі розберуться.

Та щойно я знову всілась у кокон і піднесла чашку , як півень, (що до цього мирно порпав щось у клумбі) заклекотав крилами і наче сказившись почав носитись по подвір'ю. Так само раптово він злетів на тин і повернувшись обличчям  до будиночку закукурікав, наче останній раз вкладаючи всю півнячу душу у ці дикі воплі. Чеснеслово, за весь цей час він так не кричав жодного разу.

-Біда, панунцю! -донеслось збоку і я зрозуміла, що Дем'ян нарешті прийшов

-Де? -підхопилась я з крісла

-Так ось же. -він кивнув на півня- Гості йдуть. І не з добром. Інакше б Цар так не всполошився.

Після цих слів почувся металевий лязг вже знайомої катани, що впала мені під ноги. Дем'яну я повірила одразу і підхопивши  катану, прикинула її в руці роблячи декілька взмахів і привикаючи до ваги

-Ще ножни будь-ласка і кинжал.

На ходу прикріплюючи останні до пояса, побігла попереджати гостей:

-Народ!-вибігши на ґанок,заверещала щосили, випускаючи зайве збудження

Коли усі підійшли ближче продовжила:

-Скоро тут будуть гості. Пропоную вам тимчасово знайти собі більш безпечне місце.

Ніхто не зрушив із місця. 

-Алекс забери жінок. Думаю Танасій проведе вас. Якщо все буде добре-повернетесь назад.

Та жінки навідріз відмовились покидати дім. Плюнувши вовк розвернувся і побіг у сторону брами. Розумом я усвідомлювала, що він правий, але серце неприємно кольнуло. Та вже в самих воротах вовк обернувся, щоб крикнути "Я за підмогою! " і  полетіти дальше.

Тим часом нянечка шустро покрокувала в дім (як молода, чесслово). А Саллі під моїм поглядом знітилась і кинувши швидкий погляд на Іваса прозвеніла:

-Наші жінки не бояться прийняти бій. Шкода, що мої кнути зі срібним наконечником дома лишився.

Наче в підтверження її слів з будинку вийшла майже повністю срібна від сивини вовчиця . Хоч її швидкі впевнені рухи і близько не нагадували стареньку, Анну я впізнала відразу.

Ти часом швидкими кроками до нас приєднався  Антон, тримаючи щось в руках:

-Хто замовляв?-потряс він в повітрі "передачкою"

Вручаючи  Саллі  кнути він не стримався і зустрівшись поглядом зі мною багатозначно порухав бровами у сторону альпа, розтягуючи губи у злорадній посмішці . Я також пригадавши першу зустріч чоловіків ледь стрималась від сміху (виключно щоб не образити саламандру).

На цьому жарти скінчились. Земля під нами  здригнулась і знайома червона кулька повела мене до воріт особняку.

Ліс змінився. Тепер до самої галявини перед особняком вів дивний прозорий тунель якогось брудного болотяного кольору. Об нього безсило бились дерева і земля.

-Ще однієї такої немає?-виявилось, що Альп пішов слідом і тепер дивиться то на тунель, то на мою катану

-Може це ще не за тобою?

-Ну не настільки я вже й упир, щоб кинути ту, яка мене врятувала.

Повірити у його благородство було важко, але в його руках катана точно принесе більше користі.

Тим часом тунель і почав витісняти дерева , розширюючи галявину.

-Мистецтво вищого порядку. -оксамитовий голос не викликав сумнівів, хто стоїть поруч- Не чекала такого.

Далі на розмови часу вже не лишилось. По тунелю до нас мчали два вовки і шість напівоголених чоловіків.

Першими домчали вовки у звіриній подобі. На виході їх зустрів наконечник кнута, що вспоров землю. Наступним ударом Саллі дістала й самого вовка. Другий тим часом спробував обійти її ззаду, майже одразу нариваючись на зуби вовчиці. Я стояла стискаючи кинжал і просто спостерігала, чудово усвідомлюючи власні можливості.

Не уявляю якою була Анна в молодості, якщо вона зараз так б'ється.  Саллі ж з не меншою майстерністю орудувала обома крутами. Наче зачаровані вони вигинались під немислемими кутами, оплітали вовка, виривали клоки шерсті і плоті.

Тим часом Антон, величезним ірбісом рвонув на допомогу саламандрі, хвіст кнута якої якраз перехопив вовк.

Івас з Чорною злагоджено відтіснили мене за спину і стояли напоготові, пильнуючи чоловіків, що притормозили, явно не очікуючи такого спротиву.

Я крутила головою стараючись не упустити нічого.

Ось ірбис повалює вовка і намагається вгризтись в горло. Та вовк якимось дивом вивертається, міняючи їх місцями. Тільки в кота є перевага. Потужні лапи розпарують так невдало підставлений живіт. Вовк намагається відступити, та кнути знову оплетають. Стрибок ірбіса. Мінус один ворог.

-Відьма позаду! -вириває із спостережень Чорна- Спробуй прибрати її . Повернусь, як тільки зможу.

Чорна побігла кудись вбік, навіть не звернувши увагу на прозору стіну. 

Чоловіки вже знову наближались до нас і я міцно стиснувши кинджал, спробувала перейти в транс. Вдалось не відразу. Та коли всі на галявині наче уповільнились я втигла ще побачити, як альп швидко перебігає до виходу, зносячи голову першому противнику, а інші оббігаючи його по дузі покриваються ряббю, щоб влетіти на галявину вже величезними  вовками. Вдвічі більшими від перших двох. Колишнього вожака я впізнала одразу. Він був не просто найбільшим з усіх і найспритнішим. Готова поклястись, що він бачив усі рухи альпа не дивлячись на надприродню швидкість останнього. Навколо цього вовка чітко проглядався чорний згусток, що пронизував його.