Глава 51

На цей раз покидати будинок було страшно. А що, як на нас нападуть коли там дві беззахисні жінки. І Мя з Дем'яном. Раптом вони постраждають? Надто вже багато противників у мене з'явилось за останній час. В решті,не витримавши, наказала Будиночку у якби що- впустити усіх наших гостей і захищати. Самих же жінок передала під опіку альпу, провівши інструктаж із евакуації у випадку нападу. Як не дивно Івас відразу погодився і взагалі дуже серйозно віднісся до моїх пересторог. Ще несподіванішою виявилась обіцянка захищати усіх мешканців ціною власного життя.

-Я щось не зрозумів, що із упирем сталось? -вже в машині заговорив друг, тримаючи на руках брата- Ти його таки покусала?

-Не я, а твоя Саллі.

-От вір жінкам. На пару днів відлучився, а моя майже дружина іншого завела! -засміявся Тось.

-Ну, як вирішиш прибрати конкурента-пропозиція з болотом все ще в силі.

-А ти ж знаєш це місце, куди ми їдем?

-Знаю.

-І як там? Думаєш брату буде добре?

-Якби ти знав Сонічку-не сумнівався б. Вона навіть над звичайними пацієнтами трясеться. Психологічно там важко, але впевнена, що догляд буде на вищому рівні.

Поки ми доїхали від пропускної до входу, нас вже чекала Соня. Як завжди неперевершена і елегантна. У білому не зашіпнутому пальто поверх світло блакитного брючного костюму вона вибігла з будівлі, щойно я вийшла з машини:

-Ой, Анічка привіт! -защебетала жінка- Рада тебе бачити. Тільки вибач-сьогодні до пацієнтів ніяк не можна. Ми поки що закриті для відвідувачів. Тільки не ображайся, люба.

Слова сипались з такою швидкістю, що я ледь встигала розуміти, що вона говорить не те що самій вставити репліку. Сама ж жінка постійно відвлікалась виглядаючи щось за моєю спиною . Проте, це не завадило їй похвалитись новим ремонтом, апаратами, контрактом з якимось дуже відомим лікарем і ще десятком важливих новин. Нарешті Сонічка замовчала і нервово подивившись на годинник затупотіла явно замержшими ногами.

-І де ж вони?!

-Хто? - відразу зацікавилась я. 

-Ой, сонце, вибач. Я ж тут нового пацієнта чекаю. Ще хвилин п'ять тому позвонили, що вони приїхали. Невже заблукали?

-Хлопчика у комі? -не дала я Соні набрати когось по телефону.

-А ти звідки знаєш?

У відповідь я махнула другу рукою.

-Ох ти ж, маленький! - заметушилась навколо них жінка і підштовхуючи в спину друга- Давай швиденько в середину. Не морозь дитину. Я ж швидку чекала.

І зовсім іншим, діловим тоном:

-Що з ним?

-Травма голови і чисельні крововиливи у мозку. 

-Як це сталось?

-Впав декілька тижнів тому. 

-І тільки зараз ви його привезли?

-Сонь, я думала тебе попередили.

-Як же мене дістали ці "Ігри Престолів"... -сумно протягнула жінка- Ти то яким боком вплуталась ?

-Випадково. Це -кивок на Антона- мій давній друг, а на руках його брат.

Раптом жінка, що весь час підганяла друга зупинилась і різко розвернувшись заричала дивлячись у низ. Значить таки перевертень-зрозуміла я, але не ведмідь.

-Це свої. -поспішила я  втрутитись, поки Чорну не вигнали

Тепер на мене дивились зовсім іншим поглядом. В ньому більше не було і краплі прихильності:

-Хто ти?

-Не відьма, заспокойся. І ніхто з нас не нашкодить пацієнтам. -по погляду стало зрозуміло, що мені не вірять- Соня, припини мене сверлити!  Тут і без мене покуражились.

-Ти про що?

-Я про твою медсестричку смерті, що роками пирувала тут.

-Цього не може… -жінка змовкла, про щось задумавшись. Після чого різко втягнула повітря обнюхуючи мене- Людина… Але як? Я ж усіх перевіряла. Хоча…  Підозрюю про кого ти, але уточни.

Я описала нашу знайомицю  і Соня лиш кивнула:

-Аргіопова.  Вона мені відразу не сподобалась, але я вирішила що це просто якась власна неприязнь. Вона була важка людина: з колегами не могла спілкуватись нормально, проте із пацієнтами вміла знайти спільну мову і завжди  була дуже лагідна і уважна. Тому я її й не звільнила.

-Була?

-Взагалі вона і зараз тут. Тільки в іншому статусі.

-Тобто? -зовсім заплуталась я

-Тепер, вона пацієнт. Минулого тижня їй різко стало погано. Обстеження спочатку нічого не дало, а на днях привезли вже лежачу із чисельними метастазами. Прямо медична загадка. Якщо простими словами: в ній відразу виявили декілька видів злоякісних пухлин і інфекцій, що ніколи не поєднуються. І просто фізично не можуть так швидко розвиватись. Навіть доктор наук  із Києва приїжджав, хотів досліджувати. Але не зміг вмовити. 

Соня замовчала, а потім несподівано протягнула:

-Слухай, а їй ж стало погано у той день, коли ти приїжджала. Що ти зробила?

-Нічого. -абсолютно чесно відповіла- Просто є межа перехід за яку не одобрює навіть зло. Їй просто повернули посіяне.

-Це виключено!

-Чому?

-Бо за цей час ми виписали додому трьох пацієнтів. Ти собі уявляєш, що означає виписка для ціх стін? Жодне зло би не вчинило такого.

Чорна демонстративно і напрочуд голосно, як для кішки хмикнула.

-Хочеш сказати, що це її робота?

-В неї були свої причини і вигода.

-Назви хоч одну. -вперто не бажала вірити Соня

-Помста і велика поживність чужих чар. -підморгнула я

-Аргапова, що всім встигла підісрати?

-Шустра жінка. Була. -не без задоволення протягнула я останнє слово.

Поки ми йшли звилистими коридорами ніхто більше не проронив і слова. 

На вході у окремий корпус, нас чекало двоє величезних охоронців. Що майже одразу спробували зупинити Чорну. Ледь встигли, з Сонею не допусти бійки.

Потім нас довго не хотіли пропускати, аж поки я не поручилась за Чорну, показавши перстень.

Соня присвиснула:

-Ти не перестаєш мене дивувати своїм колом друзів

-Сама в шоці.

Про охорону Богдан не збрехав. Хоч нас і пропустили всередину, але щойно Чорна обійшовши нашу палату спробувала навідатись до дітей, як до нас влетів один із охоронців із вимогою слідкувати за "своєю нехристю". Не скажу, що мене це дуже здивувало. Такої кількості охорони я ще в житті не зустрічала.