Глава 47

Перший раз я прокинулась у своєму ліжку, коли за вікном сіріло. Майже одразу, шерстяна подушка біля вуха заторохкотіла і почулось:

-Спи-тобі потрібно поспати. Все добре, мммя. 

Наступний ра розплющила очі, коли за вікном вже сходило сонце.

Згадавши минулий день я різко сіла, прислуховуючись. Ніби тихо. 

Майже одразу у двері постукали і зайшом Дем'ян:

-Як Ви, панунцьо?

-Ніби добре… - і, дійсно я почувала себе цілком нормально- Довго я спала?

-Це перший ранок. -посміхнувся хлопець.

-Як мої гості? Нічого не сталось?

-Добре все з ними -посміхнувся домовик- Вже прокинулись і готують сніданок. 

-А Альп?

-Що йому станеться? Ходить павліном і бурчить, але гостей не зачіпає.

-А запасів у нас вистачить усіх прогодувати? -раптом згадалась- І що це взагалі вчора було, з кабанами?

-Панунцьо, -несміливо проговорив Дем'ян- Вам би і самій поїсти, а я все розкажу, поки ви снідаєте.

Я кивнула.

-Може сюди принести?

-Дякую, я краще на кухні. -посміхнулась домовику.

На кухні Дем'ян якось непомітно відсторонив мене від спроб самій себе обслужити і швиденько наклавши повну тарілку гречки з м'ясним соусом, почав сервірувати стіл.

-Куди ж мені стільки? Я ж не з'їм! -лиш дивувалась, оглядаючи гору, що росла навпроти- Може гостям віднести?

-Ви їжте, їжте - тим не переймайтесь. 

-Ой, а можна каву замість чаю?

-Не можна! -несподівано суворо і майже одразу знову лагідно- Танасій казав сьогодні Вам тільки цей чай давати. Він сильно помічний, для вашого дару.

Чай виявився настільки смачний, що першу кружку я випила навіть не помітивши, другу ж смакувала, розтягуючи задоволення. В тілі розлилось тепло, а сердце солодко занило, наче у передчутті чогось доброго. Світ відразу став якимось яскравішим, гучнішим, насичинішим і я не на жарт перелякалась:

-Дем'яне це хоч не наркота?

-Та що Ви! -сплеснув руками домовик- То самі звичні трави, але зібрані у правильний час і у потрібному місці. Ви його і раніше пили.

-Але такого я не відчувала.-таки відставила чашку

-Так Ви і не спустошували себе так. Окрім того, Ваша сила росте. Не хвилюйтесь - я точно відчуваю його склад.

-Розказуй! - зробила я ще ковток і прийнялась їсти.

-Майже відразу, як Ви пішли - Танасій завітали і попередив, що по поверненню Ви не самі будете і потрібно готувати дім Дичину також він приніс і наказав її запікати. Я ще здивувався-скільки то гостей буде, але він не сказав. І сьогодні ще два кабана приніс. Ох і їдять гості то. Вчора за один присіст все уробили і я ще нашого їм приніс, бо не вистарчило, а шкода ж бідак. - худющі такі і зболені -змахнув сльозу домовичок- Що за ізувір той вовк,  так скалічити і навіть дітей не пошкодувати…

-А де ти їх розмістив?

-Хлопчика в кімнату біля Альпа. Друг ваш, так біля нього і просидів цілу ніч . Іншим у залі постелив, але чоловіки вирішили біля ватри ночувати. Сказали, що за вільним небом і за вітром скучили. З ними Чорна лишилась. Ну а я вже пильнував, щоб вампір не напакостив. 

-Доречі, а альп знає хто ти?

-Ні. -поспішив заспокоїти мене домовик- За той час, що тут гостює Ваш друг, я набрався трошки сили і тепер, можу приховувати свою суть.

-Дякую.

Не давши мені прибрати за собою, домовичок акуратно спровадив мене в особняк. Я й не сперечалась.

Першим ділом поспішила до хлопчика.

Щойно зайшла, як опинилась у міцних обіймах:

-Як ти? -заметушився друг- Виглядаєш чудово!  -мені не давали вставити і слова- Ну і налякала ти мене! Ледь з розуму не зійшов, особливо коли будинок мене не пропустив 

-Хм. Дивно, ми ж ніби з ним домовились.

По вигляду друга стало ясно, що щось мені не договорюють і я продовжила:

-То-о-ось???

-Просто… -він зовсім знітився- Ти ж розумієш я ніяк не міг брата у такому стані лишити одного.

-Не виправдовуйся. -спробувала я перебити друга-Тут ти був потрібніший.  

-Я просто думав разом із ним пройти. Він ж все одно без свідомості і точно не розкриє твою таємницю.

-Ви, з будиночком все правильно зробили. Де би ти його там поклав. Ще малолєток в моєму ліжку бракнуло  

Друг натягнуто посміхнувся, а я поспішила до хлопчика.

-Ну що там? -не витримав друг 

-Саме головне-він буде жити. Це я тобі точно обіцяю. Усі травми я вилікувала, але мозок. Я не можу… -постаралась підібрати слова- Я просто не знаю, що робити. Це той випадок, коли поспіх приведе до біди.

-Хоча б спробуй!

-Антон, та зрозумій, що життя овочем не те, на що заслуговує ця дитина. Ну залікую я, як вмію, а він прокинеться скаліченим. У кращому випадку без пам'яті, а може взагалі не буде усвідомлювати реальність. Я роблю все, щоб він мав сили боротися, але остаточна битва буде набагато пізніше. І ще, -не стала я замовчувати свої опасіння- йому потрібна лікарня і паліативний догляд. Ми не зможемо його тут довго тримати. Ти знаєш безпечне місце?

Друг лиш похитав головою.

-Отже, розберемось із цим пізніше. Наразі живемо. Як ти там завжди казав: головне не впадати у відчай. Пішли до інших.

-Я його не покину!

-Ґаразд, я зайду пізніше. Ти снідав?

-Дем'ян зранку приніс. 

-Слухай, а що всі тепер знають хто я?

-Не знаю, манюня. Але за домовика вони точно не знають-він виглядає і пахне, як звичайний хлопець.

Усі вже крутились навколо столу, біля вогню. Лише альп похмуро спостерігав осторонь. 

-Відьма. -зашипів він підлітаючи, щойно я вийшла на ґанок - Що ти задумала? Навіщо зібрала дітей вожаків наймогутніших стай? І чому вони у такому стані?

Ух ти! Здається я багато чого не знаю. Особливо серйозна розмова чекає Антона. Але ж не зізнаватись упирю в цьому:

-Не твоя справа. -чітко розділяючи слова вимовила я, дивлячись на тих самих дітей.

-Ти ж не думаєш, що я буду просто спостерігати, як ти знущаєшся над ними?

Аж слова закінчились: я знущаюсь? Що в голові у цього маразматика?  Проте я таки розвернулась до нього обличчям. Тим часом альп все розпалювався, поступово переходячи в крик.