Глава 46

Вже у лісі, ми обернувшись, побачили як з будинку спочатку вибігає наш нахал, припадаючи на обидві ноги і ледь не врізаючись у перший з п'яти величезних позашляховиків, що якраз влетіли на підїзну дорогу.

-Допомагати будемо? -торкнувся мого плеча Антон, коли  за бранцем погналось відразу двоє, на ходу знімаючи одяг.

-Ми і так домогли. Він зробив свій вибір. -похитала я головою.

На останок, таки не втрималась і попросила ліс підсобити дурню.

Ми ж не стали затримуватись і поспішили піти подалі від цього місця.

 Зовсім скоро шлях привів на простору суху галявину із завбачливо скинутими у купку гілками хвої і термосумкою до якої відразу почали принюхуватись більшість супутників. Подумки подякувала Танасію, відразу зрозумівши хто потурбувався. Розмістивши лежачих, перша всунула носа у клунок і переконавшись, що там термос із гарячим травяним чаєм і бутерброди загорнуті в тряпчину, передала все бранцям. Сама ж не втрималась від декількох ковтків чаю із власного термосу, що також розмістився у пакунку.

Виглядала наша компанія жахливо. Єдиною, хто істотно відрізнявся від інших була Чорна. Вона стояла з відсутнім виразом обличчя, спокійно оглядаючи все навколо. 

І якщо стан бранців я розуміла, то друг мене почав турбувати. У його погляді болю було чи не більше ніж у всіх разом взятих. Відчувши мою увагу, Антон відразу стрепенувся:

-Нам потрібно поспішати! -наче у гарячці зашепотів він.

-Ти ж знаєш? -все що я могла спитати, при зайвих вухах..

-Я не про те -зрозумів недосказане друг і кивнув у сторону хлопчини- Йому потрібна допомога. 

-Він стабільний. -проговорила відводячи погляд.

Раптом зрозуміла, що саме цього хлопчика друг добре знає і саме за нього так переймається.

-Він ще дитина! Ми не можем ризикувати.

-Ми не можемо віднести його в лікарню. -насправді, я просто не знала як сказати, що не впевнена в здатності лікарів вивести хлопця з цього стану. Не те, щоб я розбиралась у нейро, але інтуїція чітко говорила про тяжкість пошкоджень. -Там небезпечно. Я взагалі не знаю, що з ними всіма робити.

-Народ,-вирішила я долучити і інших "свідомих"- Хтось має, чи знає місце де ви будете у безпеці.

Тиша була мені відповіддю. Власне троє з п'яти так і не прийшли до тями. 

І поки я роздумувала над тим, що робити далі, у розмову втрутився друг:

-Ми не чекаємо від вас ніяких подяк, але для подальшого шляху разом, вам потрібно принести клятву на крові.

Чоловік стрепенувся, явно намагаючись взбунтуватись, але Антон впевнено перервав його:

-Все що нам потрібно-знати що ви не нашкодите і не розповісте про побачене навіть під тортурами і чужим впливом.

Як не дивно першим став кримезний чоловік і так само не помітно як і друг, розпоров собі руку промовляючи слова клятви. Слова схожі на ті, що я вже чула, але все ж дещо змінені. Чоловік додав собі можливість самозахисту . Ну що ж-цілком прийнятно і розумно.

Коли він замовк всі повернулись до Саллі. Та ж стояла кліпаючи очима.

-Саллі, тобі також потрібно це зробити. -друг намагався говорити лагідно, але я відчувала, що він занадто сильно нервується для цього.

-Я… - дівчина знітилась, проте глянувши на нашу компанію таки замружилась і простягнула руку другу.

На відміну від мене той відразу зрозумів для чого і обережно проткнув шкіру, ледь знайшовши місце між синцями.

-Не переживай-я їй допоможу - прошепотіла я другу, тим не менш вслуховуючись у слова.

Наступним захрипів і закашлявся родич саламандри, намагаючись щось сказати Наблизившись помічаю, що він вперто намагається продряпати шкіру пальцем, що вигинався у різні боки. 

Я не стрималась від цього видовища і плюнувши на обережність схилилась над чоловіком кладучи одну руку йому на горло, поверх глибоких  слідів від кігтів, іншу ж опустила на живіт, просовуючи під скривавлену футболку.

В цілому все не так погано, як здавалось. Напевно, його годували, бо хоч я відчула сліди від переломів, що вже зрослись, та ледь затягнутих ран від кігтів-все інше виглядало напрочуд непогано. Я зростила вивернуті пальці і зарала внутрішні рубці з трахеї, що явно не давали говорити. Майже одразу мене схопили за руку і відкашлявшись хрипло почали бурмотіти слова клятви. Чомусь це зовсім розчулило мене дурну і погладивши чоловіка я посміхнулась йому і наважилась:

-В тебе ноги неправильно зрослись. -чоловік кивнув, підтвержуючи що і так це знає- Я можу виправити, щоб ти не шкутильгав. Але потрібно їх знову зламати. Вибирати тобі.

-Ламай! -несподівано твердо  вимовив чоловік.

Та повернувшись за Чорною, мене наче струмом вдарило від виразу обличчя Антона, що вже зняв балаклаву.

-Тось, я підскочила я до нього, протягуючи руку, яку впевнено відвели вбік не даючи погладити себе- Що трапилось-заглядаю йому у вічі.

-Чому ти витрачаєш силу на нього, а не на мого брата?- прошепів друг.

-Тому що я не знаю як допомогти твоєму братові не нашкодивши. Тось, я не лікар, але там дуже сильний крововилив у мозку і перелом черепа. Я не знаю що робити. Він стабільний і до лікарні до живе у будь-якому випадку. 

-Але чим швидше-тим краще? - якось невпевнено проговорив Антон.- Лікарі ж зможуть його витягнути?

Я лише обняла друга і зашепотіла:

-Він житиме і це головне. А з часом я знайду спосіб, як повернути його до нормально стану. Вір мені.

Друг стояв дивлячись в одну точку, аж раптом відсунув мене і закричав, полетівши до  вовка:

-Ви! Що ви зробили з моїм братом?!

Чорна виявилась спритнішою від мене, перехоплюючи Антона і не даючи йому добратись до беззахисного вовка, що низько опустив голову:

-Це сталось випадково, коли він намагався втікти по даху. -вовк спробував піднятись, спираючись на повалене дерево- Я винен, бо вірив батькові. Але коли зрозумів, що той зовсім загрався і втратив глузд-я намагався все виправити. Мені шкода, що так сталось. Напевно я і сам збожеволів від влади і вседозволеності. Я не знаю як можу виправити усе, що накоїв, але якщо тобі стане легше- вбий мене тут і зараз. Я не буду противитись.