Глава 43

До самого світанку ми відчайдушно сперечались. Я відмовлялась відпускати його одного, він протестував проти моєї участі. Друге дихання у друга відкрилось, коли він зрозумів, що по суті я нічого не вмію:

-Так, ми ж, постараємся тихенько. Відкрили тропку і фффіііть. -в якості доказу продемонструвала рукою, як саме ми тікатимемо.

-А якщо таємний хід вже контролюють? -нервувався друг

-Тоді тим паче-краще втрьох йти -в черговий раз повторювала я.

-Да який з тебе боєць? !-кричав ібріс, поблискуючи очима.

-Ну альпа ж уробила -відбивалась відаюча.

-Так я ж не знав, що випадково. Ти б хоч у транс входити навчилась.

-Так навчи!

-На це йдуть місяці!

-А я шустра!

-Ні, я сказав!- і друг відвернувся. 

-Піду сама! -топнула я ногою і також відвернулась.

От тільки, якщо перевертень гонорово дивився в ліс, то я тикнулась мордою в стіну. Стояти так було дещо некомфортно. Довелось розвертатись і йти на примирення:

-Тоось -протягнула, погладжуючи друга по плечу- А давай ти зараз спробуєш мене навчити. Ну гірше ж не буде?

На мене покосились і хмикнувши обняли:

-Зрозумій: я ж собі не пробачу, якщо ти постраждаєш. Я і зараз картаю себе, що подзвонив тобі.

-Знаєш, мені на днях один мудрий чоловік сказав дуже розумну річ: іноді все просто відбувається так, як має бути і ми не знаємо чому і не можемо це змінити. Потрібно просто йти далі, не впадаючи у відчай.

-Таак, що це за чоловіки тут у тебе? Коли познайомиш?

-Не знаю, Тось. Але він тобі не конкурент. - чмокнула друга в щоку- Твоє місце в моєму сердці ніхто ніколи не займе.

-І я тебе-прилетів поцілунок у відповідь- Йди переодінься у зручне і підем у ліс, вчитись.

Коли я вже збиралась виходити, двері привідкрились і вплила Чорна:

-Можна особисте запитання?

-Давай.

-Що між вами? Ви ж не просто друзі?

Я задумалсь, чи готова ділитись потаємним. Хоча, яке ж воно таємне, якщо його і так видно:

-Не просто. 

-Тоді чому Ви не разом і ти так легко віддаєш його іншій?

-Тось такий, який є. І я така яка є. Ми обоє розуміємо, що не зробим один одного щасливими, як пара. Так навіщо мучати себе, чи ламати? 

-Але ж Ви любите один одного! -моє зло мене дивує все більше

-Любимо, як друзі, а от як партнери у стосунках зовсім не підходимо. Нам потрібні зовсім інакші пари і ми це розуміємо. А ти чого питаєш?

По тому як знітилась Чорна, все стало зрозуміло:

-Да ну?- посміхнулась я- Тільки ти врахуй-він завжди буде любити всіх жінок. Наврядчи хтось, колись стане єдиною.

-Я розумію-серйозно кивнула Чорна- Але ти не проти?

-Мене це давно вже не хвилює. Ми лише друзі і крапка. Тільки не вздумай його образити!

Ліс зустрів морозним вітром, що пробирав до самих кісток. Але друг запевнив, що так навіть краще. І забравши у мене карімати впевнено повів кудись вглиб. 

Я дивувалась тому, як дорога стелиться йому під ноги рівно до моменту, коли на галявині куди ми вийшли не побачила Танасія, що стояв із суворим обличчям:

-Ну і куди цей батяр тебе вплутав? -грізно гаркнув той, щойно ми зайшли, а дерева за нашими спинами щільно зімкнулись.

-Доброго дня, Танасію!- вирішила бути вічливою я- А ми, тут, вирішили медитації повчитись.

-Медитація це добре. -не менш сердито продовжив лісовик- Але навіщо вона так терміново знадобилась?

Здається він щось запідозрив зрозуміла я. Навіть не знаю, що наштовхнуло на таку думку: злий погляд Танасія; друг, що раптом сховався за мене; чи величенька лозина в руках чоловіка. Мені якось і самій захотілось за когось сховатись. Не для того я таку дупцю рОстила… А Танасій, у нас, старої закалки від нього що завгодно можна чекати.

Тим часом лісовик наближався, а ми, синхронно відступали назад 

-Добігався, облудник? -недобро прошепів лісовик, дивлячись мені за спину- Скільки разів, ми з батьком тебе попереджали?

Раптом друг ойкнув і схопившись за м'яке місце, відбіг подалі від дерев. Я на всякий випадок послідувала його прикладу. Проте Танасій навіть не дивився в мою сторону ( що не могло не тішити, звичайно). Він вперто йшов до своєї мети:

-Вздумав мені відаючу вгробити?- спішити лісовику не було куди, бо з галявини виросло коріння, що почало оплітати друга.

-Танасію, ну що Ви? Він нічого не зробив

-А ти взагалі мовчи! З тобою я окремо поговорю. -гаркнули повертаючись до мене- Знайшла з ким сплутатись! То саме зло, то альп, тепер цей француватий ! 

Лісовик знову зосередився на другові, що якраз намагався виплутатись. 

Не в змозі дивитись на продовження, я підійшла таки до найблищого дерева і погладивши його рукою попросила:

-Відпусти, будь ласка. Ти ж знаєш-я повинна йому допомогти.

Та замість того, щоб відпустити друга, з дерева раптом виросли тоненькі гілочки і щільно оплели мою руку до самого плеча. Злякатись я не встигла. Розуміння того, що тепер я можу керувати галявиною, в супереч волі хазяїна  лісу прийшло швидше. Це було дивне відчуття. Я була собою і шматочком лісу одночасно. Відчувала кожен корінець, кожну комашку, що спить, кожну соринку, що була тут зайва. І нас трьох, також відчувала. Особливо Танасія, що від подиву виронив лозину і шоковано дивився на мене. А ще відчула лисицю, що помирає поруч від отруєння. Інстинктивно рвонула в ту сторону, гаркнувши:

-Досить!

На бігу зрозуміла, що мене відпустили ще швидше, ніж схопили. І хоч я не відчувала більше так, як хвилину тому, але чітко знала куди йти і що робити.

Тварина лиш здригнулась, коли я поклала руки на її живіт, уявляючи як зелене сяйво виходячи з мої рук, огортає шлунок, зв'язуючи щось чорне, що було там. На мить задумалась, як тепер витягти цей клубок. Чітко зрозуміла, що через пащу. І майже відразу руда почала блювати, підхопившись на лапи. Я ж погладжувала її, одночасно помічаючи старі травми. Це не було бачення в прямому змісті. Швидше я просто відчувала ділянки підсвічені різними кольорами. На останок просто додала  красуні трохи сил, щоб вона могла вполювати собі сніданок і посміхнулась дивлячись на хвіст, що чкурнув в кущі.