Глава 42

Потягнувшись у ліжку зранку, з подивом відмітила, що друга немає поруч. За вікном ще було темно, а  сердце кольнуло від якоїсь неправильності, що відбувається. Телефон показував 3:59. З веранди доносилась якась возня. І спів півня! Звідки? Закутавшись у халат поспішила туди.

Яким же був мій подив, коли замість друга зустріла Дем'яна. 

Домовик  стояв навпроти брами, щепчучи щось. Чим ближче підхолила, тим чіткіше розуміла слова:

-Якщо дорогий гість, нехай тобі буде золотий хвіст, а якщо поганий гість, то нехай відпаде і той хвіст.

Дем'ян повторював слова, завмерши і перебираючи руками . Не наважуючись вмішатись я просто стояла, спостерігаючи за домовичком і чимось величезним, дуже схожим на  півня. 

Закінчилось усе раптово. Дем'ян замовк, а щось зістрибнуло з плоту прямо йому у руки. 

-Ох, панунцю, біда-біда - запричитав домовик зустрівши мене-  Хтось шукає нас і захист лісу придумав, як обійти.

-Півнем?-у світлі лампи стало зрозуміло, що на руках домовик тримав саме його.

Величезний, синьо-чорний, з рудою головою і хвостом, півень ластився до розхристаного домовика . Вперше бачу Дем'яна таким. У довгій пом'ятій сорочці,лиш  місцями заправленій у перекручені штани. І босоніж! 

-Так, спочатку взуваєшся, - у нас хоч і тепло, але не настільки, щоб без взуття стояти- натираєш чимось ноги і щось п'єш щоб не захворіти, а потім повертаєшся сюди і все розказуєш.

Хлопчина ойкнув, немов до цього моменту і не розумів, як вдітий і впихнувши мені птаха, побіг у дім.

Погляд моєї  ноші змінився щойно зачинились двері. Обожнювання пропало, а на мене дивились як на обірванця, що сів за стіл до господ. 

-Не потоваришуєм… -відразу зрозуміла -Не вздумай клюватись! Чорну натравлю!

Більше за все хотілось відкинути птаха і малодушно втікти в будинок. Точно!

-Будиночок… - протягнула- Цей мені не подобається!

Металевий лязкіт і до моїх ніг впала вже знайома катана. Трохи згодом, немов будиночок до чогось додумався, поруч впав ще й кинжал.

-Дякую, рідний, але поки краще клітку.- І глянувши на морду когута додала- Бульйон зваримо, коли Дем'ян дозволить .

-Що дозволю?

Мене таки клюнули! Не сильно, але обідно :

-Точно Івасів родич! -вигукнула повертаючи поклажу домовику.

- І Ви думаєте, що то по кровопивцеву душу.

-Я?! Я взагалі нічого не розумію. Просто він такий самий наглий. Так що сталось?

-Панунцю, так ось -потрусили півнем-  Облетів двір три рази і ну співати. Воно ж як? Якщо б наш був-просто до гостя. А чужий-шукають значить. Бачите, знайшли спосіб.

-І що, тепер? Готуватись до бою?

-Не знаю, панунцю. Я вчасно встиг. Якщо зі злом хтось- не мали б знайти. Тільки для тих, хто з добром йде шлях відкриється

-Добро воно також різне буває -чомусь згадались слова альпа про обхід клятви.

-Тільки ви ж казали, що гість  із відьмою ворогує . А півні з нечистю не дружать. Якби вона його способила?

-А проста людина змогла б?

-Якщо слова правильні знає- підтвердив мої побоювання Дем'ян.

-Ось так нас і знайшли, через треті руки. Словам і навчити можна.

Після останніх слів, старий повалений пліт почав перетворюватись на величезний частокіл. А я тим часом згадала:

-А де всі інші: Чорна, Мя,  Антон?

-Так вони бігати пішли у ліс.

-Які молодці… - розгублено протягнула, роздумуючи над усім, що тут відбувається. Тільки толку з того думання, якщо я нічого не вмію і не знаю.

-Ви би йшли в будинок -обережно проговорим домовик- Там безпечніше.

-Головне-не впадати в паніку. Раптом це дійсно не погані гості.

Відразу згадалось, що Антон так і не розповів, що у нього сталось. Тільки завірив, що за ніч нічого не станеться, а завтра (вже  сьогодні) він все розкаже. Ну що ж, почекаєм повернення. А поки:

-З когутом що робити будем? Запечемо чи бульйон?

-А давайте залишимо?- знову ці великі очі- Півні знаєте, які корисні?  Перша поміч від злої сили. Мама казали: у господі без півня і щастя нема. В таких хазяїв і сатана завестись може. 

-Сатана- аргумент. Не терплю конкуренції. -автоматично фиркнула я- Проблема в тому, що не подобаємся ми один одному.  Відверто кажучи-побоюсь я його.

-От бачите! Бо то царик-його всі бояться!

-Тільки коронованих осіб тут не вистачало.

-Це просто кличуть так: півень-царик, або почакун. Найсильніший з усіх півнів!

Він ще просто не звик до Вас, втомився. Таку дорогу пролетів. А вбудеться і я обіцяю-не пожалкуєте, що лишили.

-І де буде жити той Цар?

-Так тут-обвів рукою двір домовик- А я йому сарайчик збудую.

-У нас є з чого будувати? -цілком серйозно здивувалась я.

-Ну… -знітився домовик- Ще немає, але я з Танасієм поговорю-думаю він виділить дерево, а обстругати я і сам можу.

І що скажеш? Дем'ян так багато робить для мене. Не засмучувати ж його:

-Добре. Але гуляє він тільки коли мене немає і дошки я куплю. Напиши які і скільки треба. Не хочу лісовика турбувати. 

-Ви його полюбите-обіцяю! -щасливо вигукнув Дем'ян, відпускаючи нарешті бідного птаха на землю.

Звичайно, моя вимога не вигулювати при мені звіра швидко забулась. Споліваюсь, що дійсно не пожалкую. 

-Ой, - раптом повернувся на веранду домовик, що вже зайшов у будинок- Тільки не гоже такому красеню і без курочок жити.

Щось на моєму обличчі було написане таке, що хлопчина відразу поспішив додати:

-Ну це я так, до слова. Пташник побільше зроблю, а там видно буде-і швиденько втік, як простий хлопчисько, що десь нашкодив. 

Розставивши побільше ламп  я сиділа, насолоджуючись вранішньою кавою і спостерігаючи на новим мешканцем своєї господарки.

Півень поважно вивчав своє нове обістя.  Там клюне щось, там попорпає.

Здавалось, що йому, також не подобалась темрява, що досі панувала на дворі. Майже весь час птах знаходився у світлі ліхтарів. Все частіше проходжуючись повз мій кокон і підозріло поглядаючи на мене. Напевно, дійсно доведеться купити хоч пару курочок, щоб мужчині було ким керувати