Глава 41

Антон обережно  ступив в коридорчик, зібравшись наче перед боєм . Напевно відчував, що йому тут рада тільки я.

-Тут у мене зручності - відкрила одні двері- кладовочка -відкрила інші-, а тут, власне, я і живу -ми зайшли в жилу частину. -Кухня, кімната і … - я замовчала, зрозумівши, що ніяк не зможу пояснити погоду за дверима. Якщо все інше цілком вписувалось у звичні рамки, то теплий двір ніяк не поясниш- І зачинені двері на вулицю. Я їх поки не чіпаю, щоб не вистужувати будиночок.

Друг, що досі обережно крокував слідом, після останіх слів дозволив собі відійти, обстежуючи кімнату. І от коли він покрокував до вікна, я знову згадала про не припустиму зелень за склом:

-Тось, пішли жерти? Я голодна, а ти?

-Як вовк!

Вигукнув друг жартівливо, але щось у його погляді було недовірливе і стурбувало мене. 

На кухні, я в чергове, подякувала подумки Дем'яну. Тут знайшовся і обід і навіть гаряча вода з трав'яним чаєм чекали на мене.

Після того, як друг утолив перший голод, ми дружно вирішили піти пити чай( каву Тось терпіти не міг) до каміну.

Всівшись у глибокі крісла, витягнули до вогню ноги і тільки я зробила перший ковток, як друг видав:

-Ну! Розповідай!

-Що?-ледь не поперхнулась

-Навіть не знааю -протягнув він, примружившись і надто вже ласкаво  - Почнемо з головного: як ти зв'язалась із альпом?

Останні слова вже майже викрикували мені в обличчя. Я аж відсахнулась від такого перепаду. І зробивши самі чесні очі,проблеяла:

-Не знаю. Він сам приблудився. Не віриш?

-Пфф, як не дивно-вірю. Ти вічно вступиш, як не в гімно, то в партію. Це його будинок?

-Будинок мій, як я і казала. А він тут гостює і лікується.

-Не твоєю кров'ю сподіваюсь?

-Ти що, я ж жадібна! Кров куплена.

-Ну-ну. А демон звідки? -друг так і нависав наді мною, спершись на ручки крісла-Хоча, у кого я питаю. Ставлю свій хвіст, що також приблудився. 

Друг, нарешті, присів навпочіпки, обережно взяв мої руки у свої і погладжуючи продовжив:

-Ну от що ти постійно когось підбираєш? Тварини-я ще розумію, але альп і демон. Ань, в тебе інстинкти самозбереження є взагалі?

І що тут скажеш? 

-Останнім часом у мене з ними проблеми.

Ми мовчали деякий час, поки до мене не дійшла абсурдність цієї ситуації:

-Стоп! -вигукнула, підстрибуючи- А ти звідки це все знаєш?

-В школі не прогулював! -фиркнув друг

-Чеши більше, ми разом за кіосками курили замість уроків! -не витримала я такої наглої брехні- Давай, зізнавайся! Хто ти, Тось?

-А ти? -карі очі лукаво дивились на мене. Треба ж- вперше помітила наскільки неприродні золотисті бліки біля самих зіниць.

-Ну тобі ж сказали, що Відьма. -спробувала скрити свою суть. 

-Не позорся! Упирю брехати будеш! - і я зрозуміла, що друг, це не вампір засліплений люттю. - З тебе відьма, як з мене монах.

І це була правда. Найбільшою слабкістю Антона були жінки. Тось любив і захоплювався протилежною статтю. Він був впевнений, що не гарних жінок не існує, знаходячи у кожній (незалежно від віку, одягу, статусу) щось чим можна захоплюватись.  І як не дивно, ще жодна із його чисельних фавориток не затаїла злобу на любвеобильного блондина. Він міг домовитись із будь-якою і залишити їх задоволеними.

Іноді мені здавалось, що якщо друга позбавити жіночої компанії-він  зачахне, як квітка без сонця.

Тим часом Антон продовжував розмірковувати:

-Ти не відьма. І не змішаної крові, я би відчув. Тоді .. -друг намотував круги перед каміном, бурмочачи так, що іноді я не могла розібрати слів, лиш періодично зупиняючись, щоб уважно глянути на мене- чоловік би не дозволив упирю тут жити… дорога…. ліс я не впізнав… відірватись…може… ні,з демонами вони не зв'язуються. Кров я би відчув...Стоп! -раптом вигукнув, зупиняючись. 

Очі друга широко відкрились, і не вірячи собі він повільно наблизився, по звірячому принюхуючись до мене. Після чого відскочив на крок і почав говорити:

-Кров'ю клянусь, суттю клянусь, диханням клянусь -із подивом помічаю кров, що сочиться з його зап'ястя- По своїй волі чи по чужій, по бажанню чи без, живий чи мертвий не принести біду у твій дім -так само раптово наблизився і провів чимось липким по моєму чолі-  Не видати словом, думкою чи ділом твою таємницю і тайни, що хоронять ці стіни. 

Я стояла розгублено роздивляючись сліди крові, що лишились на пальці, яким я витерла чоло. Коли друг замовк вони немов на секунду замиготіли і щезли, втягуючись в руку. 

Друг, важко дихаючи тихо, майже пошепки, промовив:

-В тобі кров Відаючих?

-Якось так -знизую плечима- Ай!

-Як? -мене підхопили і закружили на руках по кімнаті, періодично зупиняючись, щоб розцілувати- Не можу повірити!Невже ви знову повернулись?

-Тихіше! -не витримала я- Альпу цього знати не потрібно.

-А тепер розказуй все чесно! -мене нарешті поставили назад.

-Ну якщо чесно, то пішли на веранду за ті закриті двері. Думаю тепер, тебе нічого не шокує.

Не встигла я взяти наші пожитки, як мене знову підхопили і понесли в будиночок. На цей раз двері самі відчинились перед другом. При чому і ті, що на веранду також.

Мене згрузили на підлогу і втікли, залишивши на самоті. Не встигла я подумати, що це було, як Тось повернувся із чаєм.

-Одного не розумію, -заявив друг, коли я закінчила розказувати- чого той  альп борзий такий. Він би мав дякувати, а не бикувати.

-Сама в шоці. Його не любов до відьом, я тепер чудово розумію, але як мінімум з його досвідом міг би бути стриманішим.

-Може у альпів так старечі зміни відбуваються? -хмикнув друг- Замість деменції-підвищена наглість.

-Ага, по принципу: пожив і доста. Починаю до всіх дориватись, щоб прибили по швидше.

-Точно, ж! -стукнув рукою Антон- Як інакше пояснити той цирк, що він влаштував сьогодні. Здоровому таке і в голову не прийде.

-Або він із цих, в шкіряних масочках-зробила я великі очі і змовницьки прошепотіла- І йо-му просто по-до-ба-е-ться, коли його б'ють.