Глава 31

В будиночку ж було на диво людно. Хоча якраз людей тут і не було. 

На кухні царювала нервова атмосфера. Танасій сверлив мене злим поглядом, Дем'ян всхлипував, безтолково перекладаючи якийсь посуд. І навіть кицюня дуже нервово вилизувала задню лапу.

-В тебе совість є?-першим прирвав тишу лісовик. І я мимоволі хіхікнула, згадавши, що і сама задавала це питання пару хвилин тому.

Танасій взвився:

-Їй смішно! Ну ти диви-смішно їй! -піскочив він, перевішуючись через стіл і спираючись на нього руками-Ти навіщо до Альпа пішла?!

-Так я кожен ранок хожу-тепер моя черга не розуміти, що відбувається.

-А гидоту свою чого не взяла?

Я мовчала, не розуміючи, що саме від мене хочуть.

-Я би попросила!-оксамитовий голос позаду

-Ти би взагалі мовчала і каялась! -гаркнув лісовик так, що ми всі здригнулись (навіть будиночок, чи то мені здалось)- Ти якого кинула Віду на одинці з Альпом?

-А я знала, що вона так рано прокинеться.

До мене тільки дійшло, що Чорна, дійсно вмішалась надто пізно:

-А де ти була?

Чорна знітилась:

-Так я до фермера ходила перевіряти, чи виконує наказ.

-І що? 

-Та щось він надто довго ферму продає.

-Ану циц!-знову гаркнув лісовик, але вже якось тихіше. Здається, він відходить по трохи-  Не відволікати мене від праведного гніву! 

-Ти! -Танасій ткнув у мене пальцем- Ти хоч уявляєш, як ризикувала йдучи до старого і вже дещо окріпшого Альпа сама? Чорної немає, Дем'ян ще в силу не ввійшов толком. І це, доречі, також, проблема і твоя провина. У Відаючої має бути сильний домовик. Я ледь не посивів, коли до мене Мяуліка прилетіла і сказала, що щось не добре намічається. Це щастя, що хоч у кішки мізків вистачило до мене прибігти. 

-Я що? Я до Демммьяна, а він до Вас відправив.

Танасій, вже значно тихіше продовжив:

-А моя сила ж лише у лісі повна, а тут,так-краплини. Добре, хоч Чорну відчув на краю лісу і встиг дорогу коротку відкрити.

На деякий час у кухні повисло мовчання, що переривалось лиш бряцканням посуду, поки Дем'ян розливав усім чай. 

А я думала, чи варто говорити, що я чую голоси. І все ж наважилась:

-Танасію, я чую жіночий голос у голові. І він завіряє, що вампір не здатен зашкодити, через клятву.

Невпевнено піднімаю очі від столу, щоб побачити відсутній погляд лісовика. Невже, я просто зійшла із розуму.

-Це відаючі, що пішли. І вік не заважає їм лишатись такими ж безтолковими, як і ти -нарешті пробурчав Танасій.

"Старий бурчун і перестраховщик." -хмикнули в голові. 

А за столом Танасій помахав кулаком кудись у невідомість.