Глава 30

Не дивлячись на майже безсонну ніч, прокинулась я на диво рано і відпочивша. 

Нікого із домашніх видно не було. Лише сніданок очікував на кухні.

Напевно, це саме те, чого мені так хотілось. Просто поснідати на веранді, нікого не бачачи. Як би я їх всіх не полюбила за цей час, але любов до усамітнення нікуди не щезла.

Нарешті, з гарним настроєм і повна сил я покрокувала в особняк, до гостюшки.

На стук у двері ніхто не відповів і трохи почекавши, таки наважилась зайти в кімнату. Пуста! Невже він таки пішов? Сердце радісно забилось в надії більше ніколи не побачити його невдоволену зверхню пику. 

Радість була короткою. Варто було поставити тацю і виглянути у вікно, як гість відразу знайшовся. 

Роздітий по пояс, у спортивних штанях він досить таки вправно рубав дрова на одному із колишніх газонів. І все б нічого, але навіть з далеку, через брудне вікно я бачила, як кровлять його рани. Зараза безголова! Нам тільки інфекції знову не вистачало.

На ганку я трохи затрималась. Дуже вже вражаючим було видовище, коли нічого від нього не відділяло.

Вправні, вивірені рухи. Не перекачане, рельефне тіло краплинка поту, що стікає по міцній шиї…

Прямо в рану! Приб'ю!

-В тебе совість…-я вже летіла до упиряки на всіх парах, не стримуючись-Про що я говорю?! Совісті немає-хоч здоровий глузд мав би бути  у твоєму віці!

Альп зупинився і випроставшись, відкинув червону прядку, що прилипла до чола. Його очі, спочатку здивовані, по мірі мого наближення все більше звужувались, а скули проступали, нервово рухаючись.

-Відьма…-процідив- Такий був добрий ранок, поки ти не з'явилась.

-Навзаєм!-фиркнула-В мене і рік був нічого  такий, доки тебе не зустріла. Ти якого тут робиш?

-А що, є місце для польоту фантазії?-вампір демонстративно обвів рукою дрова з топором.

-Затягуєш час гостювання?-вперто дивлюсь на паразита.

Треба ж-задумався. І замість чергової колкості видав:

-Що? Це якісь особливо важливі дрова, які не можна було чіпати? Ну вибачай-мої закінчились, а мерзнути я не захотів.

Я видихнула, стараючись заспокоїтись:

-Слухай, Івас. У тебе якісь проблеми із одягом чи що? Ти б до психотерапевта сходив. Ні дня без бажання оголотись .

-Ой, йой -капосно посміхнувся вамірюга- Я Вас бентежу своїм шикарним виглядом?

-Ти мене бісиш своїм скудним розумом.

Хочеш у рану, знову інфекцію занести? 

-Хто б про розум казав… У мене регенерація!

І стоїть з таким поблажливо-переможним виглядом, що мене аж розпирає від люті:

-Старече недоумство у тебе, в купі з надмінною зарозумілістю. І я не втомлююсь нагадувати, що мрію про той день, коли ти із усім цим багатством покинеш стіни мого гостинного дому!

-Швидше сараю --пробурмотів упиряка собі під ніс,звичайно, так, щоб я почула

-Щось не подобається? Чемодан-вокзал-додому! Я навіть у місто довезу!-прошепіла, ледь стримуючись.

-Як тільки-так відразу.  Чи думаєш, я задоволення отримую від споглядання твоєї огидної особи? Вибач, люба-у мене інші смаки і ваше жалюгідне плем'я до них ніяким боком не відноситься.

-Раніма ти моя бусінка. Як же я маю жити, знаючи, що не виправдала твоїх естетичних вподобань. 

-Відьма, не доводь до гріха!  Я ж можу і виключно задля твого спасіння тебе прибити. З гуманних міркувань-щоб не мучалась. І клятва не завадить. -вампір зробив крок до мене.

А я не люблю, коли мені загрожують. 

Проблеми у мене із інстинктом самозбереження. А можливо і навпаки-саме він в такі моменти спрацьовує, вимагаючи вияснити все і зараз, не залишаючи ворогів за спиною. Просто, коли ти страшненька повна дівчинка і ростеш без батька у не багатій сім'ї-ти  дуже рано вчишся правилам вулиці. Де слабкість має свій запах і агресор його завжди відчуває. Не можна боятись, не можна відступати. Крок назад-крок у провалля. І я залишилась стояти:

-А хочеш, --мій голос сам понизився до шипіння-- я зроблю так, що і дня без мене не зможеш? --і зовсім тихо, але, щоб він почув, звичайно-- Цікаво, а як Альпи реагують на приворотну магію.

Очі Іваса повністю почервоніли і навіть волосся стало ще яскравішого рубінового кольору. Усе це я спостерігала немов у уповільненому кадрі. Як і його плавний рух в мою сторону і клики, що  вискочили з-під верхньої губи. Тіло, знову, зреагувало без моєї команди. На цей раз захват не вдався з першого разу. Вампір у останню мить зміг перевести мою руку і спробував сам захопити її. Розмріявся! Блок. Перехід за спину. Є! Захват. Контроль. Хруст… Інстинктивно відпустила-підскокуючи і відходячи. Даремно... Він лише посміхнувся вправляючи плече назад. І вже зовсім повільно попрямував в мою сторону. Про сокиру ми згадали одночасно.

І тут в очах почорніло… Це моє зло пролетіло прямо перед носом, щоб повалити Альпа, міцно притискаючи до землі. Декілька секунд знадобилось, щоб прийти у себе і вже спокійно підійти до гостя.

"Тільки дозволь"-вибилось на боці кішки, а сама вона повернулась до мене облизуючись. Я ж була в кроці від того, щоб просто кивнути.

"Зупинись"-знайомий жіночий голос у голові заставив здригнутись.

 "Ви сер'йозно? Він небезпечний для мене! -я була лиха. І на себе і на цих, що поселили в моєму дому зло гірше від мого власного- Він погрожує мене вбити!"

"Веди себе стриманіше і ніхто погрожувати не буде!"-дорікнули мені

"От позбудусь паразита і буду сама стриманість."

Мовчання і тихо, якось втомлено: "Він тобі потрібен".

"Для чого? Для самогубства? Ви або пояснюєте мені все, або не вмішуйтесь."

"На все свій час. Просто повір, що він не зможе причинити тобі шкоди. Ні сам, ні з допомогою інших"

"А як його фраза щодо допомоги з гуманних міркувань?" 

"Пуста бровада. -в голові фиркнули і щезли, залишивши мене з купою думок. Головна з яких: "Для того, щоб відірвати мені голову йому потрібна якась секунда. " А ще, я не вірила цим невідомим добросердцям. Добре командувати, коли ти десь далеко і нічим не ризикуєш, а я тут. І нове життя мені занадто подобається, щоб бездумно ним ризикувати. В те, що я зможу стримуватись при цьому упиряці я й сама не вірила. Надто вже він мене нервує.