Глава 28

Сидячи в авто, я вирішувала складну дилему: з одного боку, розуміючи, що Чорна без мене не вирушить на галявину, мені не хотілось на довго покидати будинок, з іншої-роботи ще там достатньо, а для відвідин магазину таки доведеться скористатись карткою Альпа. І я би воліла зробити це якнайдалі від свого міста.

А що, як спробувати відкрити шлях кудись подалі? Побавившись із картою в навігаторі, схилилась до думки, що найкраще виїхати десь біля Києва. В першу чергу у великому місті буде легше загубитись, тай вибір магазинів там кращий. Прикинувши маршрут так, щоб виїжджати поближче до одного із гіпермаркетів, внесла свій майбутній шлях в навігатор і пішла домовлятись із лісом.

Як не дивно-вдалось відразу. І вже хвилин за двадцять,стоячи обабіч траси, я рилась в своєму багажничку у пошуках косметички, яка була там забута два роки тому, коли я ще жила на повну, не знаючи, що це був останній мій "вихід в світ" на дуже довгий термін. Ми тоді відвідували тематичну вечірку до Хелловіну, в стилі Гаррі Поттера і я маскувалась під Мандрагору, затонувавши обличчя у дуже-дуже темний коричневий. І так як у житті не фарбувалась-косметичка після цього була закинута в глиб машини і згадалась я про неї тільки зараз. Логічно вирішивши, що трохи маскування не зашкодить, я із сумнівами понюхала свою знахідку. Мда… Якби не такі складнощі із грошима-я би не ризикнула мастити на себе те, що стільки часу зберігалось не зрозуміло як. Сподіваюсь, якщо мене обкидає прищами-та чудо мазючка подіє і на них.

Ще за пару хвилин, я сама себе жахалась, коли бачила у дзеркальних поверхнях. Мандрагорою я була симпатичніша. 

Швидко пробігшись гіпермаркетом, намагаючись не розглядати те, що все одно не можу собі дозволити, затрималась лише біля одягу, зовсім не розуміючи як обирати чоловічі розміри. Якось мої стосунки ще не до ходили до тої стадіїї, коли починаєш одягати свого чоловіка. Мої всі і так з цим справлялись. А цей не подумав зазначити розмір у списку.  Довелось брати із "запасом". 

Вже крокуючи до каси, таки не втрималась і прикупила якесь масло для підлоги, довівши дурними питаннями консультанта так, що коли я поцікавилась чи можна придбати набір зразків, мені їх просто подарували.

В продуктовому затримок не виникло взагалі. Хоча було дивно, купляти нормальну їжу для вампіра. Поки не прочитала список-була впевнена, що альпи їдять тільки молоко і кров. Не зручно вийшло.

***

В ліс заїхала з останніми променями сонця. Відмитивши, що це вже стає традицією-повертатись сюди під вечір.

І якось настрій відразу покращився, при згадці що зовсім скоро я знову буду вдома. Поки бігала-усі страхи і образи якось забулись, зменшились і знову стали зовсім не суттєвими. Просто йду, обвішана сумками і майже не відчуваю їхньої ваги.

Варто було відчинити хвіртку, як Дем'ян забрав більшу частину поклажі і ми мовчки покрокували в будиночок,який виглядав так, ніби нічого й не сталось.

У цілковитій тиші, під дивними поглядами і переглядинами  своїх домочадців, зібрала пакунки і вечерю для Альпа і 

покрокувала до нього. 

Треба ж, домовичок встиг не тільки поприбирати в будиночку, але й продобжував топити особняк. Тут вже було не просто тепло-за ці дні наш господарчий Дем'ян зміг повернути сюди дух обжитості. Я аж зупинилась, розглядаючи кімнату і намагаючись зрозуміти що змінилось. Нічого. Все ніби таке саме, як відразу після прибирання. Лишень тепер по центру чистий килим і на кріслі біля комину сліди заплаток і штопки. Але при цьому, тепер тут хотілось знаходитись, а не вибігти як можна швидше. Хоча ні-відмінності все ж були. На кріслі вишита маленька подушка, а на вікнах… Я була просто вимушена скинути все на підлогу і підійти ближче. На вікнах до середини висіли просто неймовірні плетені шторки, із тонкої нитки. Ніколи би не подумала, що таке мереживо можна створити гачком. Ще трошки поохавши над витвором мистецтва, з останніх сил не дала собі захомячити цей скарб, щоб перевісити в свою кімнату і піднявши пакети, пішла далі.

***

Ну от що знову не так?! Не встигла зайти в кімнату, як Івас скривився і почав розглядати так пристально, що ще трохи і діру вигледить.

-Що?! -гепнула тацею з молоком об стіл, а сумки скинула просто на підлогу. Сам винен-міг би і забрати, а не витріщатись на мене- Я ж навіть постукала.

-Кхм-треба ж, відвернувся.

Точніше-спробував, бо погляд кожну секунду все одно повертався до мого обличчя. Плюнувши розвернулась і вже вийшовши за двері, почула:

-Там на картці ще мають гроші лишатись-купи собі якісь курси із макіяжу.-і дикий ржач

-Лиши собі на підкови!

Дверима я гепнула так, що зі стелі впав шмат ліпнини. От же гадство! Мало того, що він мені нерви тріпе, так ще й суцільні збитки від цього упиря. 

З тими нервами сама не зрозуміла, як опинилась в будиночку перед ненависним дзеркалом. Треба його зняти і якесь інше повісити. 

-Ох ти ж!-Я не встигла додумати, бо те що відобразилось вражало до забуття. Час не пішов на користь гриму. Вишенькою на торті дивилась яскраво червона помада, що чемно відповідала статусу "стійка".

Від споглядання цієї краси, мене відволікла Чорна, що довго не думаючи, зубами схопила штанку і просто віддягла від дзеркала.

"Створи шлях"

-Який шлях? 

Море осуду у чорному котячому погляді.

Але пам'яті це не додало:

-Скажи нормально.

"На галявину йти?"

-Так темно вже.-чомусь тепер мене зовсім не тішила ідея відправити своє котяче військо в розвідку.

"Ідеально" 

І не очікуючи відповіді-розвернулась і потрусила на вихід.

Довелось йти слідом. Біля воріт вже сиділа Мя. 

-Ти розумієш, що це може бути небезпечно?

Сама не знаю у кого питала, бо відповіддю мені стали дві котячі дупи, що вже виходили за межі двору.

Біля плоту я довго не наважувалась просити ліс. Ризикувати собою завжди легше, ніж іншими. Якби я вміла сама хоч щось-я би краще одна туди збігала. Але без Чорної мені там немає що робити. А у випадку чого-у них більше шансів врятуватись без однієї повільно бігаючої недоучки. Все! Завтра зранку на пробіжку!