Глава 26

Ранок огорнув теплом і запахом випічки.

Не зустрівши нікого на кухні, заткнула свою совість ще теплим здобним рулетом і прихопивши каву, занурилась в свій кокон на веранді. 

Щойно поставила пусту чашку на столик, як на коліна застрибнула Мяуліка. Інстинктивно погладила блискучу шерстку, під акомпанемент гучного мурчання. І лише коли їй набридла ласка кицюня заговорила:

-А там кровопивця синій.

-Що вже з ним сталось?- не здивувалась ні краплі, але піднялась і пішла в будинок

-А мя знає? -кицюня приєдналась до мого походу- Проснувся, походив, руками-ногами помахав і сидить голубенький-зубами клацає.

-Хоч не на тебе?

-Нєєє. На двері дивиться.

Я повернула на стіл молоко для Альпа і покликала:

-Чорна, Дем'ян.

Обоє з'явились майже одночасно.

-Що там наш гість вже творить?

Дем'як зніяковів, а от Чорна лише ширше посміхнулась, але обоє мовчали. 

-Ну хоч пакості ніякої мені не приготував?

"Розумнішаєш"висвітлилось на Чорній

"Там безпечно"

Не дочекавшись більше нічого, я підхопила сніданок кровопивці і понесла в особняк.

В залі ще трошки відчувалась сирість, але чим ближче підходила до коминку-тим тепліше ставало. Не втрималась і поглядила камені. Майже гарячі. 

В кімнаті гостя було свіжо. Ну як свіжо… Тут був дубак. Да такий, що вампірюга окуклився. Захожу, а він сидить такий красівий, різнокольоровий, в спальніки замотаний. Із спальніків тільки синій ніс і очі блимають. Чим більше на мене дивиться, тим сильніше червоним блимають.

-На коли перетворення в метелика заплановано?-не втрималась, передаючи йому глечик.

І відразу відвернулась, коли хватаючи сніданок Альп підскочив і мішки спали, залишивши його абсолютно голим. Так і знала-  збоченець. Навіть не спробував притримати на собі одіяння.

Не те щоб, щось там могло ранити мою психіку, але краще я роздивлюсь нарешті свою власність, а не цього ексгібіціоніста. Бо толком і не відвідувала особняк. Та й вчора не до того було.

Під звуки жадібного ковтання, обійшла ліжко і відправилась у дальній кут кімнатки. Якраз туди, де виднілись великі металеві дверцята. Так і є-ще один камін. За дверцятами схована топка і навіть складені внизу колоті дрова із щепками і сіном є. Сухі. 

-Тобі коминок розпалювати, чи Альпи в холоді краще зберігаються?-гукнула вже, власне, розпалюючи. 

Вогонь майже одразу охопив підношення, чим не мало мене здивував. На дачі доводилось добре помордуватись, щоб свою буржуйку розкочегарити. Саме згадалось як, з моєю дівчинкою сиділи поруч, гріючись після довгих прогулянок у лісі. Сердце відразу стисло лещатами. Як же мені не вистачає, моєї радості поруч. Їй би тут точно сподобалось. Сльози самі покотились по щоках. Гадський кровопивця. От ніби мовчить, а  все одно підгадив. Треба в Танасія ще того чаю цілющого попросити. 

-Де мої речі, Відьма? - як же мене дістав цей невдоволений і зверхній тон.

Зло захлопнула дверцята і стараючись не обертатись до вампіра пішла до наступних запримічених дверей.

І треба ж-це якраз виявилась прихована в стіні шафа. Усі речі чисті висіли на плечиках.

Забувшись, розвернулась, демонстративно показуючи на них рукою:

-Де труси твої поняття не маю. Вчора були на тобі, а із збоченців в цьому домі тільки один ексгібіціоніст-з ним розбирайся сам.

Навіть не знітився, паразіт. Лише якось дивно на моє обличчя дивиться:

-Я сильно шокував пані відьму? -але спальник, який вже був на плечах закутав сильніше, таки засвітивши боксерами, що знову красувались на своєму місці-Ти ще вчора чогось не роздивилась?

-Ой, вгомоніть свої хворі фантазії. Некрофілів у нас не водиться, щоб щось там розглядати.

Стоїть, ноздрі роздуває. А щоки почервоніли:

-Такі, як ти не в моєму смаку, щоб я щось фантазував. Мені на тебе навіть дивитись огидно.

От, наволоч, ще й окинув таким оцінючим поглядом, що аж перетрушує. Але раптом відчула, як Чорна сіла, обвивши мене хвостом. І уся злість і біль від спогадів і від його слів кудись щезли, залишивши тільки вредність:

-Буває. Я також не мріяла обходити здохлину, але нічого-якось пережила.

І Ви переживете. Якщо будете добре поводитись. 

Наче в підтвердження останніх слів, Чорна потягнулась випустивши кігті і залишивши на підлозі глибокі борозди. Заради виразу обличчя, з яким на нас дивився вампір, навіть підлоги не шкода. І поки він не оговтався:

-Оголюй спину і на ліжко!

-Відьма, ти забагато собі дозволяєш.-прошипів розлючено

І це мало би якийсь ефект, якби не Чорна поруч. Я ще вчора помітила, що Альп її побоюється. 

-Менше ніж хочу. -о, так, я дуже хотіла його просто вишвирнути звідси- Чи ти сам здатен обробити рани на плечах?

-Ну якщо, ти знаєш хто я-то знаєш і те, що ці подряпини мені не шкодять. -розпрямивши плечі і ще сильніше закутавшись в спальник, відчеканив Альп-  Чи, Відьма скучила за оголеними чоловіками?

Якби Чорна не їла мої емоції, я би напевно, знову вспилила, виказавши все, що думаю про деяких чоловіків. Але здоровий пофігізм значно полегшує життя:

-Якщо ти скажеш, що ці "подряпини" затягнуться з такою ж швидкістю, як без обробки, чи що на це не витрачаються сили, які ти маєш набирати, щоб звалити звідси-я піду. 

Відверто кажучи, я очікувала, що саме це він і скаже. Тому вже намилилась йти. Тим більшим було здивування, коли Альп скривившись, ліг на ліжко, оголивши спину.

Регенерація у нього, дійсно, була шикарна. Рани, хоч і не щезли, але виглядали значно краще. Сліди запалень залишились лише на самих глибоких. Інші ж затягувались із неймовірною швидкістю. Такими темпами два-три дні і моя участь вже не знадобиться.

Розпочати вирішила із найбільшої, заліпленої спеціальною дорогущою пов'язкою. Вона одна залишилась у мене після підопічної із опіками. Особливістю цієї розкоші було те, що вона не потребувала щоденної зміни. Проте,ті травми, що я бачила, на кровопивці загоювались так швидко, що я не ризикнула залишати її на довше. У свій час, собака майже не реагувала на перев'язки із нею. Тому те, як напружився Альп стало для мене несподіванкою. Тим паче, що ситуацію була значно краща ніж вчора. Але варто було розпочати обробку, як вампір під моїми руками засичав, а потім почав затримувати дихання. Йому боліло! Чому? Приємного у процедурі, звичайно, мало, але вчора він спокійніше терпів набагато більший біль. Совість відразу підкинула спогади, про те як я ще й поїздила на його спині. Перелякано забрала руки. Заспокоївся, але все одно- ледь тримається.