Глава 25

Поки Дем'ян шукав, що можна придумати з постільним(Із соромом мушу визнати, що в мене за останній рік лишилось тільки два комплекти постільної білизни. І віддавати їх цьому зверхньому паразіту я бажанням не горіла), ми, з Чорною, взялись роздягати чоловіка. 

Взагалі, не планувала цього робити, але Чорна обмовилась, що чує кров. І рішення було прийняте.

Важкий, зараза. Не знаю, чи усі люди без свідомості такі, чи то тільки мені так пощастило. Я вже подумувала таки плюнути і залишити як є. Оклигає-сам розбереться. Але знавши куртку, довелось змінити своє рішення. Уся чорна футболка , на спині, була заллята кров'ю. Місцями вже висохшою і прилипшою до ран. Крові було багато. Складалось враження, що вона висихала і напливала знову, створюючи товстий шар кірки на футболці. Тепер, щоб її зняти, доведеться не мало постаратись. Без аптечки, тут не обійтись.

Довелось йти в будиночок. Добре, що за часи волонтерства у мене зібралась ціла колекція протизапальних і дезінфікуючих засобів. Хоч деякі з них суто для собак, але на крайній випадок і людині підійде.

В кімнаті погляд наткнувся на ліжко. Матрацик. Мій омріяний. Ортопедичний. З такими зусиллями виклянчений у будинку. Для хорошої людини було би не шкода. Не те що для цього невдячного кровопивці. Тому, коли Дем'ян тягнув матрац в особняк-мене дусила жаба. Аж до сліз душила. Ще й будиночок заартачився. Ледь вмовила його відкрити двері.

Матрац був меншим від ліжка, але краще так, ніж нічого. Зверху Дем'ян натягнув спальників із тих, що зранку Танасій нам подарував. В цілому вийшло непогано. Навіть дві простині день десь знайшлись. Точно не мої. Одна нова- лляна, груба, а інша -ситцева, застірана, у бліду синьо-зелену квіточку. 

От вона -користь мовчання. Не встиг втратити свідомість, як всі умови отримав. А балакучий спав би на голому ліжку.

Ще Дем'ян роздобув якісь мазі від минулої власниці. Запевнив що вони придатні і дуже рідкісні. І порадив їх повернути, щоб він поклав на зберігання. 

З цими думками, ми нарешті перемістили кровопивцю з підлоги на оновлене ложе і я почала процедури.

Спочатку я думала, що найважче-зняти футболку, але коли побачила що під нею… Я багато бачила ран і травм. Та й в цілому, в наш час навколо стільки жахів, що в фільмах я би навіть очі не закрила. Але бачити це в живу... Рана. Уся спина-майже суцільна рана. Майже. Хтось наносив удари точно і сильно. Криваві, рвані полоси лежали паралельно одна одній, лиш в деякий місцях пересікаючись. І точно хтось старався попадати в те саме місце, куди й минулі рази. Ох, щось до такого мене життя не готувало. Тварин з такими запаленими ранами я би здала на руки лікарям, але тут лікарів не було. І в місто його не відправиш. Плюнула на конспірацію і спробувала підлікувати своєю силою. Не вийшло. Довелось все обробляти вручну. Тішило лише дві речі: пацієнт без свідомості і вбити його не так просто. 

Спереду ситуація була краща. Тут, в більшості були опіки і порізи. І їх було значно менше. Окрім того всі вони явно були оброблені. Рани не запалені. Деякі вже майже затягнулись. Окрім п'яти глибоких подряпин. Щось вони мені сильно нагадували. От тільки що? Мимоволі провела по ним рукою і зрозуміла-нігті! Це були сліди від нігтів. Ось тільки не знаю, з чого ті пазюрі мали бути, щоб залишити такі сліди. А рука була менша від моєї:

-Чорна, як думаєш, хто це міг бути? -заговорила вперше після того, як зняла футболку.

Чорна схилилась, провівши рукою по слідах:

-Надто давно. Сліду майже не лишилось. -облизнула палець,  від чого мене аж струсило. Потім, знову, провела ним по одній із подряпин.-Швидше за все людина.

-Це ж які мали бути нігті?-не стрималась

-Посилені магією. Навіть слабкі відьми так можуть.

-А утримувати Альпа силою, слабкі можуть.

Чорна дивилась кудись позаду мене. І я вже вирішила, що це знову заборонена інформація, як вона заговорила:

-Не можуть. Слабкі зовсім не мають шансу. Сильним доведеться об'єднатись. Альпи могутні і хитрі. Відьми могли би втримати молодого. Але цей старий. Занадто старий, щоб попастись.

Наступні слова вирвались самі:

-А хто зміг би?

-Попереджаю.Закрита інформація.-Я не відразу згадала нашу розмову в автомобілі. Підказкою стало те, як вона напряглась стараючись не дивитись на мене. 

-Тоді не потрібно. Я сама розберусь.

Чорна полегшено видохнула. Цікавий жест для того, хто взагалі не дихає.

-Продовжимо?- вже за мить моє Зло із хитрою посмішкою потягнулось до ременю на джинсах.

І я поспішила втрутись:

-Тільки штани!

Чорна насупилась не відпускаючи резинку боксерів, за яку вже схопилась :

-Так не цікаво! -надула губки,граючи резинкою.

-Ой, та що ми там не бачили?

-А ти багато голих Альпів зустрічала?-трохи відтягуючи її чорним відтягнула кігтиком резинку і знову відпустила- Хоч з суто науковими цілями? Може там ще якась страшна травма?

-Ні я сказала! Там з усіма своїми травмами Альп сам розбереться!

Чорна ображено відвернулась. А я раптом подумала:

-Слухай, а ти не з тих чия кров би йому підійшла?

-Альпи п'ють тільки людей-відчеканило Зло.

І я зрозуміла, що вона зашарілась:

-Ну а якби ти була людиною? -сама не знаю з чого полізла до неї з такими питаннями- Як у вас розмноження відбувається?

Чорна остаточно знітилась:

-В нашого виду не так.

-А який в тебе вид?-дивно, що я раніше не додумалась це спитати.

-Засекречена інформація.

Збрехала. Не знаю як я зрозуміла, але точно знаю,  що просто не захотіла говорити. Більше того-пішла ряббю і знову стала кішкою.

Далі ми мовчки обробили ще декілька ссаден на ногах. І не виявивши нічого страшного перейшли до другої частини рятувальної операції.

Годування Альпа.

Чорна обіцяла, що поївши вампір відразу прийде в себе і регенерація буде значно швидша, але суміш, яку я пробувала заляти ложкою витікала зовсім не потрапляючи в рота.

На горизонті замайоріла перспектива поселити в себе спляче чудовисько на найближчі п'ять років. Вона не радувала настільки, що я таки дістала ніж і проколовши палець вцідила декілька  крапель крові у суміш.