Глава 22

Прокинувшись зранку, як ніколи відчула, що вже зима близько. За вінком тарабанила дощ, а в будинку було сиро і не приємно. І це стало справжньою несподіванкою. Якось вже звиклось до того, що в будиночку температура була комфортною без моєї участі. 

Дійсно, цікаво, а як будинок обігрівається? Невже тільки тою піччю, що на кухні. Зіскулившись від холоду, дістала махровий халат. Як знала, що згодиться. І почемчекувала до пічі, перевіряти свої здогадки.

 Кухня зустріла дивню картиною:з печі валить дим, вся підлога засипана мукою, на тарілці лежать підгорівші млинці, а Дем'ян розгублено мечеться із одного кута в інший. 

-Доброго ранку - привіталась не наважуючись проходити далі.

-Доброго, панунцю -домовичок нарешті зупинився, піднявши на мене перелякані очі і почав зминати краєчок сорочки. 

З кожною хвилиною очі домовика ставали все нещасніші. Він декілька разів поривався щось сказати, але лише сильніше червонів.

Від спостерігань за метаннями домовика відвлік скрип дверей і впевнені кроки в коридорі. Танасій, а це був саме він, здивувався не менше мого:

-І що у вас, знову, відбувається?-навіть не привітавшись Лісовик сперся на одвірок плечем і зацікавлено розглядав наш дурдом.

-Якраз намагаюсь вияснити.

І ми обоє подивились на Дем'яна.

Той трохи помордував свою сорочку і набравши в груди повітря таки почав:

-Панунцю, я не знаю, як таке могло статись. Я просто не розумію як. Воно саме все валиться. Горить. Або взагалі тухне вогонь. -плечі хлопця все сильніше опускались і сам він ледь не плакав- Я навіть воду не зміг скип'ятити. Спочатку чайник десь занапастився, а коли я його знайшов-переляканий погляд на секунду зустрічається із моїм і я помічаю, що дитина вже ледь не плаче-Пропала Ваша Чашка.

-Дем'яне! - я не витримала, але певно трошки переборщила із голосністю, бо хлопчина здригнувся, ще більше опустивши плечі- Все добре! Ти ні в чому не винен. 

Бамс! Миска із тістом впала зі столу на землю, окропивши все навколо бризками.

-І Ви не сердитесь?

-Звичайно-ні. В цьому бедламі немає жодної твоєї провини. -говорячи це я вже чітко розуміла, хто організував увесь цей безлад.

-Дем'яне, а ти можеш жити в багатоквартирному будинку?

-А це як? 

Довелось пояснювати. А вияснивши, що цілком може продовжила:

-Тоді збирай речі-ми переїзжаємо!

Дем'ян відразу спробував побігти, але варто було Танасію зробити крок у кухню, як двері позаду нього захлопнулись і відмовились відчинятись, як ми не старались.

-Танасію, що там із жучками? Вони можуть прогристи стіну?

Лісовик посміхаючись підтвердив. Будинок здригнувся і мені під ноги викотилась моя чашка.

-І що це значить? -піч перестала димити, а чайник який вже майже впав, почав підстрибуючи відсовуватись подалі від краю.

-Двері! -гаркнула щодуху і вони відчинились-От так вот! І не потрібно мене шантажувати! Ще бракнуло, щоб я у власному домі спокою не мала!Ми все одно з'їзжаємо. Залежати від настрою будинку я не збираюсь.

Ми вже були в сінях, коли відчинились центральні двері, що ведуть в комірчину і я з подивом відмітила зміни у маленькому коридорчику. Тепер тут, прямо по центру виднілись ще одні великі двері і вони були привідчинені!

Не втримавшись зайшла у них і не повірила своїм очам.

Нас зустрів великий кам'яний зал. Все тут було овіяне розрухою, але відчуття розкоші не покинуло цю частину будинку. Якщо в дерев'яній його частині мене зустрів лиш пил, то тут, час відірвався на повну. Колись шикарні зелені оксамитові порт'єри висілі жалюгідними відсирівшими обривками, величезний килим майже не відрізнявся від підлоги. Я би його й не помітила, але так поспішала розгледіті комин, що зачепила величезне різне дерев'яне крісло стлівшу оббивку якого вже й не розгледіти. Крісло посунулось і з-під ніжки на мене засоромлено глянув шматочок колишньої розкоші.

Підійшовши ж до комину, я з подивом помітила зправа від нього непримітну нішу, в якій валялись залишки прогнивших сходів на другий поверх.

Самі сходи колись, напевно складались із дерева і кованих елементів. Зараз же це все валялось на підлозі, загорожуючи двері. Розбирати я не ризикнула і повернулась до дверей, що розмістились справа від комину, між ним і сходами. Ці двері виглядали ще більш вражаюче, ніж ті, що вели і дерев'яну частину. Спроба їх відкрити нещадно провалилась і я вже хотіла йти, як Танасій, трохи напружившись таки відкрив велетнів. І ні, мені не здалось-вони дійсно були надто грубі як для звияайних дверей. Мені навіть стало дещо моторошно, коли я побачила їх товщину. Хто знає, що за такими могли ховати? Танасій, знову втрутився вчасно, не давши мені малодушно втікти:

-Не переживай! Ця частина будинку дещо інакша. Минула відаюча, так хотіла усамітнення, що закрила її від основного будинку. Він тільки трошки підтримує кам'янного собрата, але не має тут влади. -посміхаючись Танасій відкрив двері ширше і першим зайшов у довгий коридор, що закінчувався двустворними дверима із скляними вставками-Тут Олеся приймала гостей.

-Файні гості, що такі двері від них захищають.

Танасій пригладив вуса:

-Різні гості в неї бували. І двері ці не просто грубі-вони магією просочені. Будинок захистить тебе, але не в цій його частині. Тому дуже раджу, поки не освоїш ремесло хоча б спати в дерев'яній частині. І навіть вдень за двері нікого не пускати.

За цей час я так звикла до відсутності чужих, що сама думка про гостей здалась дивною. Тому лише кивнувши, пройшла далі. З обох боків коридору були двері. Відкривши одні ми побачили швидше за все спальню. Із величезним дерев'яним ліжком обладнаним белясінами з оксамитовими шторами,невеликим столиком зі стільцем  і стінами обвішаними зітлівшими гобеленами. 

Чіпати їх я не наважилась і так вже майже задихаюсь від пилу, ще й ноги у відкритих шльопках замерзли. Швиденько глянувши, що за іншими дверима теж нічого особливого-побігла в теплу частину.

Перше, що я зробила забігши у вже теплий будинок-зашпорталась і ледь не впала. Зупинившись з подивом помітила, що весь коридор заставлений дбайливо зв'язаними речами. І де тільки Дем'ян стільки шнурівки знайшов?