Глава 6.

Я прискорила крок, стараючись якнайшвидше покинути місце, розчинившись в деревах.

Поняття не маю, куди йти. Треба найти якесь затишне місце, щоб перечикати до ранку, а там, сподіваюсь, Танасій мене знайде і проводить до дому. Головне не потрапити в ще якусь халепу. Але вже за декілька кроків мене наздогнав шар, який на цей раз світився усіма кольорами. Чомусь складалось враження, що він дуже задоволений. Шар підстрибнув декілька разів, привертаючи увагу і полетів вправо. Вирішивши, що ми з ним на одному боці, і йому краще знати куди йти я покрокрокувала слідом. Ніби нізвідки переді мною з’явилась зручна тропка. А буквально за декілька хвилин побачила свої ворота.

Дім зустрів теплом. А я і не помітила, як замерзла. Усюди горіли ліхтарі, які хтось забув потушити, ще перед сном.

Йду спати. Дубль два. В коридорі краєм ока помічаю якийсь рух. Повертаюсь в його сторону.

-А-а-а! -на мене дивиться страшна потвора. Її червоно-чорне тіло обліплене листям а на брудній морді рога і очі світяться зеленим-Вбивають!

Ось Вам і захищений будинок! Чимдужч мчу в спальню. Ну, точно про захист набрехали. Зачиняю двері на величезний дерев’яний засув. Таке одоробало складе гідну конкуренцію колєзі із замкових воріт. А нащо воно в будинку відьми, якщо він і так захищений. Ой,йой,йой... Вікна... не встигла додумати, як на вікна впали якісь доісторичні ролети, закривши скло грубими брусками дерева. Тільки рову, з водою, не вистачає. А нє-з’явився. Прямо в кімнаті, під вікном... Я щось не поняла-це мене від чудовиська захищають, чи його від мене.

-Взагалі ров, має бути навколо замку-промовляю задумливо і чешу лоба, так зацікавившись всім, що відбувається. Аж боятись забула. Добре, що я не Цезар, здатний робити декілька справ одночасно.

Ров щезає. На руці бачу листочок, що був приліплений до чола. Дивлюсь на руку в червоній піжамці. Починаю щось підозрювати. Але, тепер з вулиці, чутно якийсь шум. Та що ж таке?!

І не подивишся.

-Що ж там таке відбувається?! Хоч би зброя якась була під рукою.-меч з’являється нізвідки. Величезний, грубий і тупий... такі я бачила на екскурсії в Львівському Арсеналі. Ще дуже тоді здивувалась впертості людей, які могли ним хоч щось розрубити. А, якщо, попросити катану? Що я і зробила. Меч в ту ж секунду став чудовою гострою катаною. А це вже щось. Такі я принаймі тримала в руках на тренуваннях з Айкідо(дерев’яні, правда).

Озброєна і небезпечна пішла відкривати двері.

Варто було відсунути засов, як мене знесло хвилею, разом із катаною. Добре, що впала якраз на ліжко і нічого собі не відрізала в польоті.

На порозі стояв Танасій.

Мокрий і злий. 

«Даремно відкривала»-одразу зрозуміла.

Хоч і раніше він не був схожий на класичного старця, але зараз чоловік взагалі виглядав дуже небезпечно. І ніби нічого в його зовнішності не змінилось, але це був більше не мудрець, а воїн . Він ретельно сканував поглядом приміщення. Зупинився на мені і видохнув, втрачаючи всю войовничість.