Глава 4.

-Ну що, приймай володіння!

І мене підштовхнули до ледь дихаючої фіртки.

-А мені точно сюди? Може я, якось в  себе поживу. В квартирі, чи на дачі?

-Не вар’юй! Ти, звичайно, можеш піти куди хоч-силою ніхто не тримає. Але нічим добрим це не закінчиться. В тебе, тепер, є обов’язки. Поки резерв відновлюється я прикрию, але від долі не втечеш. А ось, коли, поправишся-зможеш спокійно гайнути в місто . Головне повернутись, коли почуєш поклик. Не переживай. Я тобі амулет спеціальний зроблю, щоб чути ліс і викликати шляхи. Поки сама не навчишся. Ну ж бо! Відчиняй! Будинок повинен відчути господиню!

Ну я і штовхнула. І отримала у відповідь нехилий удар током. Світ похитнувся. Чи то я?

-Ох, лишенько мені з тобою. Навіть на таке просте сил не вистачає. Ну, що встала-Танасій раптом опинився у дворі і перед ним вже слалась надиво ошайна доріжка із бруківки- будинок засвідчив тебе-проходь.

Не знаю що сказати? Я такого я точно не очікувала. Першою, по курсу, стояла невелика дерев’яна хатка, з маленькими вікнами і похилившимся ґанком, більш скожим на веранди із Американських фільмів. Позаду ж, височіла кам’яна двоповерхова будова.. Єдине,що їх поєднувало, за стилем-це червона черепиця,яка часто зустрічається на Закарпатті. А в решті, такий будинок я не уявляла, навіть  у фантазіях.

Несміливо зробила крок до дверей. І двері відкрились переді мною.

Просторі сіні, в кожній стіні грубо сколочені двері.

Ті що прямо, так і не відчинилась. За лівими виявилась кухня із величезною піччю. За правими кімната із старим запиленим ліжком. Трохи більшим від одномісного. Солом’яний настіл замість матрацу, дві великі подушки і два пухових одіяла. Збоку, біля вичурного серванту і явно робочого столу притаївся один стілець. Ось і всі зручності. Все в шаленому слої пилу. Як тут провести хоча б годину я не розумію. Але, тепло і пахне чомусь не пилом, чи сирістю, а деревом і травами.

-Ну, що? Як тобі нове житло?-аж підстрибнула. Вміє ж Лісовик підкрадатись.-Що думаєш?

-Думаю, чи Відуючим гроші платять? Бо як тут жити без вкладень-взагалі не уявляю. І як дитя цивілізації звикла до всіх тих принад, що вона нам дає. Навіть страшно думати, як позбутись тої пилюки без хімії, швабри(ще краще парової) і пилосмока.

-Не переживай. Все буде так, як має бути-і азартно підморгнув.-якщо дозволиш, я жонку свою пришлю поприбирати сьогодні, а далі вже сама будеш справлятись.

-Ой, незручно якось. Що вона подумає? Мало того, що Ви зі мною цілий день возитесь(треба ж як швидко час пройшов, а щойно помітила, що вже вечоріє),то ще й дім мені прибирати.

-То най тебе не хвилює. -треба ж як він непомітно мене попідручку на ґанок вивів. Вже й до фіртки доходим, а куди йдем незрозуміло-Ти головне, дозвіл дай. Дозволяєш жонці моїй зайти в старий дім для прибирання, часом до заходу сонця.

-Дозволяю!

Щось схоже на м’яч засвітилось над брамою . І вона лязгнула перед моїм носом, залишивши стояти за межами обістя.

-Ось і чудово-защебетав Танасій,обернувши мене до лавки, яка знову з’явилась нізвідки. Ще й навколо неї кущі бузку квітнуть. Мало того, що бузку, тут, раніше не було. Так ще й не сезон для нього.-Ми якраз чайку поп’ємо, з сочниками.

-Отже, з будинком розібрались. Характер у нього складний, але впевнений, що врешті решт ви потоваришуєте. Десь там має бути бібліотека твоїх попередниць. Прийде час-знайдеш. В середині двору нічого не бійся. Він захищений настільки, що муха не промайне. Якщо щось потрібно буде-клич. Але я і так завтра прийду.

-Танасій, а Ви не знаєте, як потрапити у другу частину будинку. Чи, що із середніми дверима у передпокої. Замку я на них не помітила але і відкрити не вдалось.

-Нажаль. Будинок має свій характер. І це вже не моя територія. Я туди і зайти не міг, поки ти не прийняла спадок. Його двері відчиняються тільки для Віди і тих, кого вона запрошує. Тому будь обачна із гостями. Відмінити запрошення не завжди вдається. А двері обов'язково відчиняться, коли прийде час.

Несподівано скрипнула фіртка, і над дверима знову засвітилось.

-Ну ось і все! Іди відпочивай. В тебе був важкий день. Головне не виходь за межі двору.