Розділ 10

Зато прокинулась я з першими півнями, міцно стискаючи рукою і ногою гарячу тушку Альпа. Ще й плече тримала в зубах. Власне я і прокинулась від того, що він борсався, намагаючись вибратись із мого захвату.

— Відпускай вже. — пробурмотів Івас — Я чую, що ти прокинулась.

Щойно я це зробила, Альп вискочив з ліжка так, ніби в ньому кобра лежить, а не чарівна я.

— Ну і хватка в тебе. — не забував він бурчати, одягаючись — Якщо ми сьогодні не виберемся-то я краще спатиму на підлозі.

— І не мрій! — фиркнула, потягуючись — Я ж попереджала.

— Соромітниця!  — погрозив мені кулаком цей паразит — Порядні жінки хоч заради проформи обурюються, коли до шлюбу з чоловіками в ліжко лягають.

— Ну, якщо ти так переживаєш за свою честь-можемо одружитись. 

— Щоб я після першої шлюбної ночі залишився з прокушеним горлом? Є ні! Я взагалі не зрозумію, хто з нас має кусатись. — говорив Івас серйозно, та смішинки в очах видавали з потрохами бідного покусаного — Що в світі коїться? Порядного альпа заманюють в тенета і кусають по ночах, поки він голодує.

— От якби порядний альп не робив прикрій відаючій нерви своїми таємницями-був би цілий.

— Доречі? Ти щось надумала?

— Як не дивно-так. 

 Настала моя черга вдягатися, а Альп розмістився біля вікна, делікатно відвівши очі до замурзаного вікна. "Ніби він щось міг побачити через довгу щільну сорочку в якій я спала"— фиркнула я просебе, а вголос продовжила:

— Літавець, або Перелісник. Демон вранішня зоря. За сказаннями, він з'являється падаючою зіркою там, де жінка сильно і довго тужить за коханим. 

Івас кивнув, підвержуючи мої підозри і я продовжила:

— Але, приймаючи облік померлого демон оселяється з нею і п'є кров разом з енергією.  Навіть одружується. І дітей народжує. А, тут, навпаки - демон уникає Оксанку і вбиває сторонніх. Перелісник же не лишає за собою гору трупів.

— Ось і мене це турбує. 

— А ти впеанений, що той опис точно відповідає Переліснику? Бо я читала лиш казки і легенди. А люди можуть вигадувати чи не знати точних фактів.

— Взагалі-ні. Про перелісника ходять легенди, але особисто я навіть не впевнений, що він існує. І ніхто з моїх предків з ним не пересікався. В нашому гримуарі є лише дуже давній і скупий  запис щодо нього. 

"В Альпа є гримуар! — застогнав внутрішній хом'як — Хочу гримуар!"

— І не думай! — немов почув мої думки упиряка — До нього мають доступ лише члени моєї родини. Давня магія крові.

— А дружини членів?

— Коли ти так дивишся-мені страшно. І ні-не мають.

— Брешеш! — посміхнулась я (сподіваюсь, що хижо)

— Гаразд. — видихнув Івас — Якщо не будеш більше мені погрожувати узами Гіменея-сфотографую тобі найцікавіші сторінки.

Я вже встигла зрадіти, коли цей упир віроломно додав:

— І подарую на наступне Різдво.

— Не дуже то й хотілось. — вирвалось само — Але ми відволіклись: ти зможеш зрозуміти чи це дійсно Вакула, коли побачиш його?

— Що нам з того?  Ми можемо піти до Вакули. Якщо на нас напав саме він-я це відчую. Але що робити далі? Спробуємо відкрутити йому голову? Чи спалимо? А якщо це не допоможе, а лише розлютить його? 

— А ще я читала, що він прив'язаний до подарунка. Може треба цей подарунок спочатку знищити? Тільки який саме?  В оригіналі Вакула засипав кохану усім, чим міг. Від стрічок до скринь.

—  А щоб йому! — раптом підскочив Альп лякаючи мене — Як я міг забути? В записі про Перелісника хтось вже пізніше записав крилатий вираз. Щось про кохання дарує вічність. 

— Може це й не Перелісник. — протягнула, розуміючи на що натякає Івас

— Які тоді ще варіанти? Окрім того, наскільки я пам'ятаю в оригінальній історії Вакула повернувся неушкоджений. А тут, його майже поховали.

— Угу. — кивнула я, зав'язуючи останню спідницю (втомишся, поки вдінешся в усе це) — Але при цьому черевички він привіз і сам віддав Оксанці . Стоп!  Ану повтори!

— Що саме? Що Вакула повернувся не ушкоджений, чи що його поховали?

— Майже! — вигукнула я — Ти сказав: майже поховали! А що, як Вакула досі живий? Канва історії збилась. Туга Оксани викликала Перелісника, але він не може з нею одружитись, бо той, чиє місце він мав би зайняти-досі не мертвий. А якщо знайти справжнього і воз'єднати закоханих? Тоді ж Літавець має піти? Правильно?

— І як ти пропонуєш шукати?

— Почнемо з Оксани. Раптом вона ще щось згадає.

Оксанка сьогодні виглядала ще гірше, ніж вчора. Зовсім бліда і з впалими щоками вона лиш відмахнулась побачивши нас:

— Не до балачок мені! Вакулі нездоровиться. Цілу ніч біля нього просиділа, зараз он швиденько хліба напечу і знову побіжу.

Ми лиш багатозначно переглянулись. І трохи подумавши, я пішла в атаку:

— А я собі все думаю: як таке може бути, щоб хтось кохав, бігав терпів, а потім як відрізало. 

Оксана зло стрельнула в мене очима і переконавшись, що вона слухає я продовжила:

— Я б ще зрозуміла замухришку яку кинув. Але ж не першу красуню на селі. Не буває так, щоб раз і пройшло кохання. Може то зурочив хто? Позаздрив наприклад? Чи гірше-поробив на якийсь предмет. Щоб розлучити закоханих.

Оксана раптом зойкнула і прикривши ротик запудреною в борошні мукою подивилась на мене.

— Що, Оксанко? — защебетала я, якомога  лагідніше — Чи бува не знаходила ти чогось після зникнення Вакули? Додому не приносила?

— Знаходила… — тоненько протягнула дівчина — Але щоб на святий хрест поробили… Бути того не може.

— На хрест не могли. — підтвердила я 

Чомусь одразу згадала, як коваль чорта хрестиком ганяв. І впевнена, що це саме його Оксана знайшла продовжила:

— А от, на щось інше. Йшов наприклад чесний чоловік, побачив щось на землі-підібрав, а воно зачароване. І хрестик спав з нього, не терплячи такого. 

— А я ж якраз Вакулин і знайшла! — ледь не плакала Оксанка — Вирішила, що він зняв його перед тим, як топитись і забрала собі. А коли хотіла віддати-Вакула накричав на мене і сказав, що в нього вже новий є. Може його силою вдіти? Поки коваль в безпам'ятсві?