Розділ 8

Зранку я прокинулась на диво відпочивша. І нога зовсім перестала боліти. Не знаю, чи то запах сіна мав таку цілющу дію, чи місцеве повітря. Але виборсавшись з-під покривала і наших кожухів, якими хтось мене турботливо накрив, я навіть без кави була готова до нових звершень і горіла бажанням розібратись із усім.

— Як тебе ще чоловік не покинув — замість привітання виплюнула Ревека, щойно я зайшла до неї, щоб хоча б чаю випити — Я ще таких ледащих не бачила. 

— І Вам доброго ранку. Ви з якою метою цікавитесь? Якщо просто, аби висратись-то це не Ваша справа. За собою слідкуйте.  А якщо маєте кого на прикметі, щоб самій не гарувати - то уроки платні. Урок з носіння на руках за окремим тарифом.

І не даючи нашій господині вставити ні слова я продовжила:

— Івас де?

— Здався мені твій чоловік. — голос Ревеки якось стих і зірвався.

 Така різка втрата войовничості і почервонівші вуха мене не мало зацікавили. А ще те, як вона швидко відійшла від вікна. 

Доречі, стіл вчора ніби трохи далі стояв? Підійшовши на звільнене господинею місце я зазирнула у скло і ледь стрималась, щоб не посміхнутись. 

Упиряка то мій, знову за старе взявся. Ну точно ексгібіціоніст. На вулиці сніг, мороз, невідомі місцеві, а він з голим торсом сокирою маше. Наче, воно дійсно врочене кимось? Ну не може ж істота його віку бути такою дурнуватою.

Вирішивши не заставляти  Ревеку ніяковіти більше, я поспішила присікти цей стриптиз клуб.

Як і думала: поки крокувала засніженим двором, за  густо виплетеним плотом почулись тихі дівочі смішки і промайнула синя плямка. Довелось проковтнути усе, що хотіла виказати. Бо ще не втримаюсь і наговорю зайвого. Спокійно підійшовши до розгаряченого Іваса я  поклала йому руку на груди і прошепотіла, ховаючи голову йому в груди:

— Зовсім з глузду з'їхав, голосраченко проклятий?

— Гей, я в штанях взагалі то? — так само тихо прошепотів Івас, смічуючись — А ти що, ревнуєш? Чи я тебе бентежу?

На останніх словах я відчула, як заграли м'язи під долонею.

— Дуже. —награно пристрастно видихнула — Особливо мене бентежать видіння того, як тебе спалять, закидають камнями чи вісічуть на площі. Ти хоч знаєш місцеві порядки і як тут відносяться до подібного блудництва?

— Вічно ти псуєш усі веселощі. 

Альп важко зітхнув і обтершись снігом натягнув сорочку.

— А зараз що, час патрулювання на цій вулиці? — вирішила запитати я, згадавшись за дівчат, що підглядали

— Вже закінчується, а що?

— Та треба ж води наносити. Сходиш зі мною? Не думаю, що Ревека встигла бігато витратити, але все ж.

—  Я вже наносив. — махнув рукою Івас —  Не хотів будити.

—  Зізнайся, — прищурила я очі, продовжуючи спостерігати за тим, як Альп защіпує гудзики на свитці — ти просто боявся, що я не дозволю покрасуватись перед місцевими дамами?

— Просто я боявся, що ти заснеш на лаві під стіною і мені знову доведеться слухати ці жахливі звуки, що видає твоє горло. Серйозно:  повернемось додому я сам тебе до лікаря відведу. Це ж просто не гуманно по відношенню до оточуючих! 

Не витримавши, я нагнулась і запустила в базікала сніжком.

— Та я тобі  ж добра бажаю! —  заржав той, увертаючись — Мене не шкода-будинок пожалій!

А потім Альп почав захищатись. Оговтались ми вже за межами двору, куди вибігли в процесі перестрілки. Та й то, лише тому що один зі снігових снярядів потрапив акурат в груди, вийшовшого з-за сусіднього паркану, Голови. Оскільки, сам Голова в той момент перебував між нами - чия це була сніжка ми так і не дізнаємся

— От бісові діти! —  зашипів той, хапаючись на нагайку на поясі — Мало того, що ви вчора накоїли, ви ще й тут вирішили напакостити.

— А що ми вчора накоїли? — зацікавилась я

— А то! То накоїли! В мене все село скалічене тепер! — зірвався на крик Голова, трясучи нагайкою в руці — Баби наші сьогодні, всі, як одна, ноги попідвертали! 

— Як таке можливо? — відкинувши вбік сніжку, я поправила перекривлену від бігу хустку 

— А як може бути, що одну чоловік на руках носить, а інші немов і не люблені?

— А чоловіки що?

— А що, наші чоловіки, пальцем роблені чи що? — Голова різко опустив вниз руку і зойкнувши схопився за спину

Продовжив говорити він вже тихо і так і не розпрямившись до кінця:

 — Та й попробуй не по їхньому зроби. Собі дорожче буде. Так що, ось я вам що скажу: ви наробили-вам і виправляти!

На дорозі повисла напружена тиша.

— Ну ногу я вправити можу. — почесав голову Альп — А от що зі спиною робити не знаю.

— Та яку ногу! — знову взвився чоловік, забувшись про біль — Баби ж не дурні себе калічити. Вже он бігають навколо своїх благовірних, примочки роблять. Але до сраки то всьо. Без знахаря вони ще тиждень в ліжках проведуть. І це тоді, коли упир тут розгулює!

Голова замовк, нервово запхав нагайку за пояс і лише тоді, знову, продовжив:

—  Так! Значить так: зараз ви збираєтесь і йдете до запорожця Пацюка. Він вже пів року як заперся в себе і нікого не приймає. Хочете-не хочете, а робіть, що хочете! Тільки щоб він мені чоловіків на ноги поставив! Ясно?!

Спочатку ми просто синхронно кивнули.

А потім до мене почало доходити:

— До кого ми маємо йти?

— Я вам покажу будинок. Тут недалеко.

Не чекаючи відповіді, Голова розвернувся і пішов. 

— А хто він, той Пацюк?

— Знахар він. Ходять плітки з самим чортом водиться. Але простим людям в помочі ніколи не відмовляв. От і ми його шануємо. Тільки, як усе це почалось, ми з чоловіками до нього пішли за порадою. А він зиркнув так недобре і геть прогнав. Сказав навіть на поріг не ступати, не буде нам більше помочі. І от, головне, чим ми його прогнівили так і не сказав. 

Раптом голова різко зупинився і махнувши рукою на білосніжну хатку з обведеними синім вікнами, прошепотів:

— Ото його дім. Йдіть і вмовляйте. А я, доти,  тут вас почекаю.

— А упиря не боїтесь? — не втрималась я

— Так я ж не на дворі буду! До ткача, он, зайду.