Розділ 4

В особняк ми ввалились нагружені коробками, як ішаки.  Звичайно, ні про які гілки вже й мови не було.  Івас тягнув на собі майже усі сумки під якими самого Альпа одразу й не знайдеш. Мені було легше - я несла тільки по три на кожній руці. Хоч це й були не мої покупки, але вампір несподівано галантно першими забрав важкі сумки з продуктами, в т.ч моїми. Інші ж клунки були хоч і об'ємними, але досить легкими і ходити два рази бажання не було ні в мене, ні в Альпа. Тому трохи помудрувавши я таки прилаштувала все на Альпа, залишивши вільним лише його обличчя.

Передавши Альпом Дем'яну, я забрала свої покупки і поспішила в будиночок.

Першим, що зустріло мене в ньому став запах. 

Ні не так. ЗАПАХ. 

Вже в коридорчику я відчула легкий хвойний аромат і не повірила собі. Звідки? Невже Танасій приходив доки нас не було?  

Джерело запаху я знайшла в кімнаті. 

В дальньому куті якої стояла величезна жива ялинка. Ще й яка! Кожна гілочка ідеально стирчала. Ні одної зламаної, ні одної прогалини. А на гілці перфектні,одна до одної,  голочки. І все це шикарного сіро-голубуватого кольору. Як в моєї штучної, доречі, яку я так довго обирала. Стоп! І тут до мене дійшло. Ялинка  виглядала точно як моя зникла. Тільки вища і трохи стрункіша. Немов спеціально вирощена під це місце.

 Хоча чому "немов"? 

Нахиливись і влізши головою під нижні гілки я переконалась в своїх здогадках. Ялинка росла прямо із підлоги будинку. По підлозі пройшла легенька рябь і я одразу зрозуміла, що це будинку не терпиться почути мою думку.

— Мій ти золотий! — я вилізла з-під красуні і ніжно погладила стіну — Вона неймовірна! Я такої краси в житті ще не бачила. Це ж справжнє диво! Мені аж не терпиться почати її прикрашати. 

У відповідь, в коридорі щось знову гупнуло, тільки тихіше ніж минулий раз. Звичайно, там знову стояв один із контейнерів. 

— Тільки дочекаємся Дем'яна і почнемо. — засміялась я, знову погладивши стіну.  

— Ви мене кликали? — майже одразу почулось з-за спини

— Швидше згадували. Нам, з будиночком, вже не терпиться почати прикрашати ялинку. Чекаємо тільки на тебе. Ти вільний? 

Дем'ян лиш щасливо посміхнувся і підхопивши ще один контейнер поніс його в кімнату.

— Тільки обережно! — поспішила я слідом — Там в гілках може ховатись тигр.

Гілки дрібно затряслись і з них винирнула спочатку товстенька смугаста дупа, а вже потім і весь хижак зістрибнув на підлогу:

— Помьуітила таки, да? — протягнула кицюня, потершись об мене спинкою

— Серцем відчула. — засміялась я, підхоплюючи її на руки і почесуючи шийку — Ти до нас приєднаєшся, чи маєш справи?

— Ну, мя, для таукого моужна і відласти спрауви. 

— Ну тоді пропоную розпочати.

Я дістала першим папугу і трохи погрівши його в руках повернулась до Мяуліки:

— Ця іграшка дуже важлива для мене і я б хотіла повісити її так, щоб вона точно не розбилась. Як на рахунок верхніх гілок. Ти плануєш залазити так високо?

— Та я моужу взаугалі не чіпаути ялинку. — зашаркала лапкою кицюня

— Ще чого! Ялинка тут, щоб дарувати радість-так що розважайся. Тільки на вершечку обережно будь. Ну і якщо надумаєш бавитись іграшками-обирай пластикові. Їм нічого не страшно, а от скляні можуть розбитись. А це хоч і не трагедія, але уламки можуть когось травмувати. 

Щоб дістатись бажаного місця довелось залізти на стілець. І я вже засумнівалась, чи не краще було повісити папужку десь нижче. З такої висоти, якщо впаде-точно розіб'ється. Але щойно я повішала іграшку-гілка на якій вона висіла стала трошки  грубшою, міцно оплітаючи сріблястий шнурочок. 

"Тепер вона впаде лише з ялинкою"— подумала я, а в голос додала:

— Дякую, будиночок.

А далі почався справжній дурдом.Ми сміялись розвішуючи різнокольові кульки, вигадували пригоди і історії фігуркам і обирали найгарніші іграшки по версії кожного з нас. В результаті ялинка вийшла яскравою і абсолютно не правильною з погляду композиції, але найідеальнішою для кожного з нас.

Настрій відразу взметнувся вверх. Хотілось ще продовжити цю святкову вакханалію, але на інші задуми потрібно було таки йти за гілками. Тому ми обмежились тимчасово розвішаною парою гірлянд над вікнами(потім перевісимо,якщо що) і засумували.

— А у упиря ще багато прикрас є. — промуркотіла Мя, вилизуючи лапку — Може йому допомоуга потрібна.

— Ой не знаю. — протягнула я — В Альпа важкий характер, на кривій козі не під'їдеш. Може йому не сподобається наша ініциатива.

— Не думаю. — раптом заступився за Іваса Дем'ян — Мені здається йому зараз сумно.

— Звідки ти це взяв?

— Я ж домовик. Я знаю все, що відбувається на моїй території. Так от Альп зараз зовсім не весело перебирає ті сумки, що ви привезли. 

Іваса ми застали в залі і він, дійсно перебирав сумки, сортуючи щось. Вигляд при цьому у Іваса був далекий від щастя. Наша розвесела компанія якось зовсім не вписувалась в цю мінорну атмосферу. 

А за якихось пів години ми помінялись місцями. 

Тепер Івас був цілковито щасливий, а ми відчайдушно згадували як вбивають Альпів. 

Упирь виявився якоюсь скаженою домогосподаркою, помішаною на ідеальності. Він ледь не з сантиметром вимірював розміщення кожної з прикрас і невдоволено сопів, коли хтось з нас псіхував і відмовлявся перевішувати декорації. Доречі, пам'ятаєте я дивувалась куди йому стільки всього? Так ось: виявилось-Альп вирішив прикрасити не тільки свою кімнату, але й весь доступний йому особняк. При чому, на відміну від мене, Івас чітко знав куди і що купляє. Різноманітні банти, віночки, гірлянди і керамічні будиночки вписувались у простір так, ніби він все життя тут прожив. Я от навіть не знала, що на одній із стін є невеликі гачки. А Альп немов спеціально для них купив ялинкову гірляду і вінок.  

Через декілька годин весь особняк сяяв і переливався. Як не прикро це визнавати, але вампір чудово справився. Єдине чого не вистачало-ялинки. Впертий упиряка так і не купив штучну.  Хоча іграшки на неї придбав. Підозрюю, що це саме вони лежали  в останній нерозібраній сумці, коли ми покидали особняк, повертаючись в будиночок спати.