Розділ 3

Не встигла я навіть постукати в альпові двері,  як з-за них пролунало: 

— Ще п'ять хвилин!

"П'ять-так п'ять" — подумала я і вийшла на ґанок. 

Добре то як. Тихо. Навіть вітерець не гупає гілками. Лиш іноді,  по-старечи крехтить якесь дерево в далині. Величезні білі сніжинки повільно кружляли над двором. 

Чорне небо, потихеньку світлішає.

 І пахне зимою. Як в дитинстві. Коли світ ще добрий та сповнений мрій і казок. Коли день був надзвичайно довгим і складався з суцільних пригод. Коли навіть проста дорога до високої гірки, з якої так весело спускатись на санчатах перетворювалась у справжню пригоду А  щеплені до купки санчата ставали казковими поїздами, що  мчали крізь тунелі протоптаних стежок. Мчали до великих битв сніжками за снігові замки і фортеці із дитячих гірок. І лише на обід призупинялись всі звершення. Бо не важливо лицар ти, король, чи вільний творець, що вдихає життя в сніг, ліплячи сніговика. Але мама кличе на обід. І ось час, на мить знову починає йти своїм ходом. Ти чимдужч мчиш додому, де в коридорі вже чекає матуся з величезним новим віником купленим спеціально для пошуку юних героїв у кучугурах налиплого на шубку снігу. А по обіді мама сміється, одягаючи тебе у спеціально нагріті на батареї сухі рукавиці і посильніше затягнувши під підборіддям шарф  відпускає назад. Туди, де  день надзвичайно довгий і пахне свіжістю і казками. 

Двері позаду гупнули, вириваючи із спогадів. І останні краплини настрою втікли слідом, щойно обернувшись я побачила альпа.

Івас стояв явно оцінюючи мій старенький чорний пуховик і теплу в'язану шапку чульо що прикривала вуха і щоки . 

Губи Альпа сіпались, немов не можуть ніяк вирішити: посміхнутись, чи скривитись. 

Ну так - з елегантського в мене хіба брелок від машини і права шкарпеточка (За ліву довелось поборотись із нашим півнем, ще тиждень назад. А ниток потрібного кольору, щоб зашити я не знайшла. Тому вона трошки дизайнерська і нагадує позашлюбне дитя Франкенштейна . ) Все решта вдягнуте по принципу "аби було тепло і зручно". Все ж дорога - є дорога. Особливо зимою і за містом. Навіть, якщо ти Відаюча.  

Сам же Альп випромінював розкіш і впевненість в собі. Якось так зазвичай виглядають банкіри в романтичних фільмах. Люксові чобітки класичного крою, чорне розщіпнуте пальто під яке Івас одягнув темно-зелений, майже чорний гольф, чорні джинси, а на шиї тонкий в'язаний шарф в смужку. Нічим не покрита руда голова особливо виділялась своєю яскравістю на фоні темного одягу. Волосся стирчало бронзовими кучерями в різні боки. І що було особливо образливо - виглядало при цьому стильно і доглянуто. Впевнена, що якби я зробила собі щось подібне, то за пару хвилин мою голову би облюбували ворони,прийнявши за гніздо, а за десять прийняли в свої ряди бомжі. А на гадському упирю це виглядало шикарно. Як і весь упирь. Особливо на моєму фоні.

— А ти що передумала в місто їхати? — нарешті видавив з себе Івас, відводячи погляд.

— Чого б це? Я вже готова. Тільки твій список чекаю. — немов у доказ своїх слів я потрясла стареньким рюкзаком в якому возила пусті сумки для покупок і усілякі дамські дрібниці, випадково зачепивши Іваса якраз тим кутом, де зберігались плоскогубці і складна саперна лопатка з сокиркою — Вибач! Так шо, де список?

— Списку не буде! — урочисто промовив чоловік, потираючи плече.

Важко зітхнувши, Альп ще раз кинув на мене швидкий погляд і галантно підхопивши під руку повів до воріт:

— Я вирішив поїхати з тобою! 

"Ну так…. Варто було здогадатись. — стогнав внутрішній голос, поки ми йшли — Ну не тебе ж він вийшов проводжати при такому параді."

На всякий випадок я ще раз оглянула Альпа, що вже впевнено крокував попереду. І не виявивши жодних сумок з його речами перестала тішити себе надією, що він зі мною лише в одну сторону покатається. Але для цілковитого спокою таки спитала:

— А ти назовсім в місто?

— Що, боїшся що втечу не заплативши? Я тільки за покупками. А там ще погостюю, доки термін не вийшов.

— Куди ти дінешся. — фиркнула в свою чергу я — Від клятви все одно не втечеш. Маєш зайві гроші-гостюй на здоров'я.

"Ну а дійсно, чого я? — думала поки зчищала сніг з машини— Характер в нього, звичайно, паскудний, але останнім часом ми навіть спілкуємся. А такі гроші,  як Альп за день обіцяє-мені за рік не заробити. "

Сам Альп в цей час думав про щось своє,  делікатно відвернувши голову вбік і намагаючись не дивитись на мене. Власне, воно й не дивно. Мене б більше шокувало, якби він в тих своїх люксових шмотках, загальна вартість яких (а я це знаю точно, бо сама їздила викупляти замовлення) перевищує вартість мого авто, стрибав біля мене, допомагаючи. А так все природно: великий і могутній Альп очікує поки всяка шушера зробить чорну роботу і повезе пана по встановленому маршруту.  

Вже в машині помітила, що таки обтерлась об капот. І нашвидкоруч затерши вологою серветкою сліди бруду, нарешті рушила. Дякувати лісу - дорога стелилась перед нами вже розчищена. Я вперше виїхала на авто після заметілі , а раніше якось не задумувалась над тим, як розчистити собі шлях в такій ситуації. Мимоволі скосилась на Альпа, що так і продовжував дивитись у своє вікно. Відверто кажучи я за весь час негоди навіть не поцікавилась чи є в нас лопата. Просто коли зранку виходила-доріжки вже були розчищені, як і невеличкий п'ятачок за воротами, куди Дем'яну шлях закритий. Треба буде спитати в домовика чи він цим займався.

Тим часом, Альп нарешті повернувся до мене і я відчула на собі його погляд. Говорити не хотілось, але за декілька хвилин стало зовсім нестерпно це відчувати і я не витримала:

— Дірку пропалиш. Кажи вже, що там надумав? І, заодно, скажи куди хочеш заїхати, щоб я маршрут спланувала.

— Мене влаштує будь-який гіпермаркет. 

Далі їхали мовчки. Я встигла розслабитись і взростити в собі надію на те, що все обійдеться без зайвих нервів. Але вже на парковці магазину стало зрозуміло: без зайвої уваги з тим упирем не залишишся. Не знаю, як, але якщо Тось цілком спокійно користувався моєю машиною і взагалі примудрявся виглядати органічно у будь якому авто і амплуа, то Альп виходячи з мого смарту виглядав настільки не доречно, що вже на стоянці на нас почали озиратись і тикати пальцями. Я відчувала себе так, ніби привезла англійську королеву на страусі.