Глава 5

Планета призупинила своє обертання. Зірвалася на шаленій швидкості в глибину його очей і там, завмираючи, розпалася на космічний пил. У всякому разі, такими були мої відчуття від його погляду.

 - Ти ... - я похитала головою, вчасно похваливши себе за те, що не піддалася спокусі обговорити з Кариною його персону, вважаючи, що він не знає мови, - ти ... ви ... говорите українською?

Чоловіка потішив мій шок. Він посміхнувся посмішкою, в якій було щось диявольське, нещадне. Але, мабуть, не чекаючи моєї реакції, поспішив повернути очам добродушний вираз з нотками веселощів.

 - Я говорю п'ятьма мовами. Я закінчив Оксфордський університет і рік навчався у Київському міжнародному університеті. Ти не очікувала такого?

 - На ... п'яти? - я вхопилася за цю інформацію, як за рятувальний круг. - Здорово. Я тільки трьома. Збираюся ще вивчити ... італійський і португальський ...

 - Отож, у тебе все ще попереду, Тайно. Але повернемося до питання, яке я поставив. Куди ти збиралася йти?

 - Тут галасливо, - я облизала пересохлі губи. - І від гучної музики болить голова ... трохи. Я взагалі не ходжу по клубах, мене Карина попросила ... ну, поїхати з нею ... я хотіла залишитися на острові, на пляжі красиво. Ну, коли захід сонця. І не тільки. Ну, там красиво незалежно від часу доби ... просто ...

 - Дихай, - поблажливо порадив Деміен. - І не хвилюйся. Я тебе розумію. Я сам не дуже люблю такі заходи.

 - А ... так? - зневажаючи себе за те, що несу сущу нісенітницю, уточнила я. - Чому ж ... вибачте. Це мене не стосується ...

 - Навіщо ти весь час вибачатися? Я не сказав, що не відповім на твоє запитання, поки що.  Є статус. Є необхідність бути, так би мовити, ближче до народу. Ти потім зрозумієш.

 - Ви політик? - здогадалася я.

 - Ти прониклива, Тайно. Але повернемося до мого першого питання. Ти хотіла вийти на свіже повітря?

 - Ненадовго, - зітхнула я. - Я б повернулася, ви не думайте.

 - У вас така дивна традиція, говорити різним людям «ти» і «ви». Я довго не міг звикнути. І зрозуміти, чому звертаються у множині. І так, такій красивій дівчині краще не ходити одній. До того ж ти вже привернула багато уваги. Повір, ще сильні традиції, коли будь-яку вподобану жінку можна було залишити за собою - і ніхто б не завадив. Ти явно не знала про це, коли сюди їхала?

 - Знала, - я підвела голову. Мені набридло виправдовуватися без приводу. - Але завдяки політиці Амурі Андраде це все - пережиток минулого.

 - Потішна точка зору. Ти не будеш проти, якщо я складу тобі компанію? Не тому, що хочу в чомусь обмежити, виключно з метою твоєї безпеки.

Я лише повела плечем, розуміючи, що якщо заговорю - це буде фіаско з заїканням і обсягом зовсім не потрібною співрозмовнику інформації. Перший переляк минув, розсипавши по тілу іскри приємного хвилювання. Чоловік діяв на мене дивним чином. Спонукав в мені відчуття уразливості, і одночасно захисту. Ніхто і ніколи не давав мені відчувати подібних емоцій.

Гучний мегаполіс так разюче відрізнявся від тихого острова, що я з жалем зітхнула. Легкий бриз остудив розпалені щоки. Але йому не під силу було вгамувати скажене серцебиття.

Попри те, що ми були з цим небезпечним, наділеним владою чоловіком тільки вдвох, я не відчувала панічного страху і тривоги. Чи то інстинкт самозбереження спав, чи то інтуїція підказувала, що нічого не загрожує в цей момент. Зараз я була спокійна. Але чомусь спроба подумати про те, що буде далі, викликала аритмію. І я прогнала ці думки. Швидше за все, нічого не буде. Хто б він не був - навряд чи кине свої політичні справи та поїде шукати іноземну туристку на острові.

А тривога ... мені, недосвідченій в подібних питаннях, напевно, просто не хотілося зізнаватися собі в тому, що подібний розклад мене засмучує. Після гарячого танцю

я відчувала шкірою те, що називають «хімією». Це почуття хвилювало кров і малювала на моїх устах посмішку. Передчуття небезпеки й азарту її лише посилювало.

Деміен зупинився за моєю спиною. Він був вищий за мене на голову, від чого складалося враження, ніби чоловік дивиться зверхньо, ​​і від його пильного погляду не сховатися. Або вся справа була в тому, що я ніколи не вміла приховувати справжніх емоцій, всі вони були написані на моєму обличчі?

Він звернувся до охорони біля дверей, і йому передали якийсь ключ. Так легко і покірно, що я подумала було, що він і є господар клубу. Забігаючи вперед, це виявилося правдою ... але на той момент, коли я дізналася, клуб був лише краплею в морі його великих досягнень…

І його рука зімкнулася на моєму зап'ясті - нехай не сильно, не до болю, але хваткою власника. І, чорт забирай, мене ніби струмом ударило. Солодким, незнайомим. Немов зачарована, я пішла за Деміеном, не думаючи ні про що: ні про те, що ніхто не знає, де ми, ні про те, що вечірня прогулянка в такій компанії може закінчитися для мене погано. Я йшла, неначе в тумані - наркотичному, п'янкому, і говорила собі, що боятися нема чого. Звідки мені було знати, що інтуїція валяється в нокауті під чужим гіпнозом, а нещадна харизма чоловіка відключає всі інстинкти, крім основного?

Запах водоростей і солі вдарив в ніс, коли ми обійшли будівлю клубу. Деміен відкрив замок на кручених кованих воротах, подав руку, допомагаючи спуститися сходами вниз.

Тут було майже так само, як і на островах. Білий пісок, явно завезений ззовні, парасольки та лежаки, чистота. І більш нікого.

Я навіть боязко озирнулася назад. Величезна будівля клубу приховувала від сторонніх очей, глушила звуки. Музика сюди чомусь не долинала. Щоб погасити запізнілу тривогу, підняла голову. Але зірки були ледь видні - чи то від смогу, чи то від світлового забруднення.

Деміен не промовив ні слова. Просто дивився на мене - пильно, довго, не моргаючи й не відводячи очей. Хвилі з тихим гуркотом накочували на берег, десь далеко пролунав гудок корабля.

Я опустила голову і зустріла палаючий погляд чоловіка. Зустріла і перестала думати - не від страху, знову-таки, а тому, що все виявилося досить просто.Тільки недосвідчена ідіотка як я могла подумати, що її привели на безлюдний приватний пляж пізно вночі дивитися на зірки.