Глава 13

Подумки я досі перебувала у розмові з кравчинею, яка вже поїхала. Прокручувала у голові все сказане і думала, що наскільки ж просто було закликати до того, що я одружена з графом. І наскільки насправді важко сприймати цю думку.

У мене є чоловік. За мірками цього світу справжній чоловік. І я гадки не маю, чи вважає він, як і я, наш шлюб фіктивним. Чисто для того, щоб від нього відчепилися. Може вже варто починати задумуватися над відмазками… по типу голова болить, живіт крутить чи ще щось?

— Міледі, — Молшер спробував привернути мою увагу, — ви слухаєте?

— Так-так, — кивнула я, хоча насправді нічого не слухала.

Кравчиня поїхала десь з годину тому. Я могла б сказати точніше, якби тут були годинники. А так доводилося спиратися лише на внутрішнє відчуття. 

Вдягнена у такі ненависні Аластаром джинси я ходила за Молшером, за мною ходила Дальріна. І ми обидві слухали розповіді чоловіка про маєток і ті обов’язки, які влягалися на мої плечі.

— Маєток невеликий, — повторив він сухо, ніби читаючи інструкцію. — Два крила, внутрішній двір, кухня, майстерні та кілька кімнат для гостей. 

Я кивнула, хоча половину з цього вже встигла і сама побачити, поки ми ходили коридорами. 

— У східному крилі розташований кабінет мілорда, його кімната, бібліотека й зала для зборів. У західному ж ваші покої та кімнати для слуг. Ворота зачиняються одразу після заходу сонця, — продовжив він, не відводячи погляду від коридору попереду. — Важливо дотримуватися порядку. І тепер частина цього порядку на вас, міледі.

Я зупинилася й зиркнула на Молшера, очікуючи почути ще якісь настанови про свою поведінку вже від нього. 

— Ви щось хочете цим сказати?

Молшер уперше зустрівся зі мною поглядом.

— Так, міледі, — обережно мовив він. — Ваше слово вирішальне у справах дому. Закупи продуктів, перевірка запасів, затвердження рахунків, призначення роботи для слуг. Тепер все це лягає на ваші плечі. Звісно, ви можете звертатися до мене по допомогу. На початку я все покажу і розкажу. Але потім вам доведеться займатися цим самостійно.

Я гмикнула.

— А хто раніше за все це відповідав?

— Я, міледі, — кивнув він. — Не хвилюйтеся, це не так важко, як вам зараз може здатися. У маєтку усього тринадцять слуг разом зі мною та вашою новою служницею. Зазвичай жодних проблем у слуг не виникає. Заходи вам теж влаштовувати не доведеться. Все ж таки корона заборонила графу приймати у себе гостей. Тому у вас буде не так багато справ.

Це він мене заспокоїти так намагається чи все ж таки збентежити можливою нудьгою?

Ми перейшли вузьким переходом у довгий зал із високими вікнами. Пилюка в променях танцювала так щільно, що захотілося чхнути.

— Окрім господарства, — продовжив він, — вам ще доведеться вирішувати побутові справи слуг: відпустки та дрібні конфлікти. З приводу усього іншого хвилюватися не варто, за інше відповідаю я та граф.

Поки що я навіть не розуміла, скільки часу може займати все те, що він тут мені перелічував.

— Раз на три місяці, — продовжив Молшер, — ви з графом приймаєте прохання селян. Усього на землях лорда Вітморн розташовано чотири селища. Там вам варто лише бути присутньою. Вас попередять зазделегідь на який день буде призначено зустріч.

Ми піднялися сходами на другий поверх. Перед нами відкривалася галерея з видом на внутрішній двір.

— Це все, — мовив Молшер зупинившись поряд. — Якщо у вас є якісь питання…

— Так, де зараз граф? — я повернулася до чоловіка. — Хотіла б з ним обговорити все те, що ви мені щойно повідомили.

Молшер на мить закляк, наче не очікував такого питання.

— Мілорд наразі зайнятий своїми справами, леді Кетрін. Не думаю, що турбувати його зараз гарна ідея.

— Чому ж ні? — я здивовано скинула брови. — Заразом подивлюся які заняття у графа. Може навчуся чомусь. Його кабінет у східному крилі ви казали, так? Це у той бік, правильно?

— Так…

— Проведете? Чи мені самій пошукати? — я мило посміхнулася і провела долонями по стегнах. Джинсова тканина приємно ковзнула під пальцями.

— Я проведу, — видихнув Молшер з таким виглядом, наче я його змусила у калюжу сісти. — Прошу за мною.

Він випростався і покрокував вперед. Я пішла за ним, відчуваючи, як підошви кедів тихо ковзають по кам’яній підлозі. Дальріна, мов тінь, трималася позаду, стараючись не шуміти.

Коридори східного крила відрізнялися від тих, що я вже бачила. Менше побутових деталей, більше холоду й каменю. Тут усе було не для життя, а для роботи. Вікна здебільшого виходили у внутрішній двір.

— Кабінет мілорда далі по коридору, — мовив Молшер і зупинився просто посеред коридору. — Мушу ще раз наголосити, що зараз не найкращий момент.

— Для кого? — поцікавилася я.

— Для… усіх, — обережно підібрав слова чоловік. — Я розумію, що вам, як чужинці, хочеться дізнатися про все якомога швидше. Та я… я б радив зараз не турбувати лорда Вітморн. Йому потрібен час, щоб звикнути до змін.