Глава 10

Кетрін Вітморн

Графиня. Я… бляха… графиня! Це ж скільки треба випити чогось алкогольного, щоб усвідомити таку новину?! А мені нічого алкогольного навіть не запропонували, тільки води принесли. А для заспокоєння нервів вона працює якось не так добре.

Так, стоп, Катерино! Не на часі раптово перетворюватися на п'янюжку. Навіть якщо всі події до того і підштовхують!

Я повільно видихнула і підійшла до вікна, визирнула у нього. Другий поверх, прямо під вікнами невеличкий парк, трохи далі металевий високий паркан, а за ним… Боже, які гори! Я наче знову у Карпати приїхала на відпочинок! 

Стук у двері змусив мене здригнутися.

Здавалося, минуло усього кілька хвилин з того часу, як мені показали приміщення. Велику спальню з купою меблів, якими я навряд чи буду користуватися. І невеличку ванну, яку тут всі чомусь гордо називали купальнею, з пустим круглим басейном. Жодних кранів чи труб я поглядом не знайшла. І тому гадки не мала, як набирати воду. Ото потупцювала на місці, розглядаючи різнокольорову мозаїку, якою були викладені стіни та підлога, і повернулася до спальні.

— Хто там? — гукнула я.

Двері прочинилися, на порозі з’явився той самий чоловік, який зустрів нас з графом після порталу. На вигляд йому було років п’ятдесят. Без крил чи дивних очей. Наче звичайна людина. Сиве коротке волосся, пряма постава, охайний одяг, дуже схожий на костюм-трійку.

— Леді Кетрін, — він схилив голову, — поки ми не знайшли вам особисту служницю, вам з усім допоможе Мерта.

Він відступив на крок, і на порозі з’явилася невисока жінка у блідо-жовтій сукні. На вигляд років сорок, у тілі, з темно-каштановим волоссям, зібраним на потилиці.

— Міледі.

— А… служниця? Особиста? — я запнулася. — Для чого? Тобто… які функції у служниць?

Молшер, здається, його звали саме так, кинув погляд у бік Мерти.

— Допомагати вам, міледі, — жінка відповіла першою. — Одяг, ванна, кімната, виконання доручень. Усе те, що зазвичай роблять слуги.

Ага… Тобто дівчинка на побігеньках. З одного боку прикольно. А з іншого… чи правильно це?

— Мені потрібна зараз тільки одна допомога, — чесно зізналася я, поки ці двоє обмінювалися поглядами, наче вміли спілкуватися без слів, — зняти цю сукню.

Мерта сіпнулася і схилила голову:

— Звісно, міледі, я допоможу вам. Але… наскільки мені відомо, у вас немає більше суконь. Я можу надіслати запит до кравчині, щоб підібрали вам нові вбрання. Або ж ви бажаєте щось особливе на замовлення?

Кравчиня? На замовлення? Скільки ж це має коштувати? На жаль, роботу я у цьому світі поки не знайшла. Тому…

— Ні, у мене є одяг на зміну, — я посміхнулася і вказала на крісло. Свої джинси і худі я знайшла у шафі. Вони були єдиним, що займало місце у великому двостулковому гардеробі, якщо не брати до уваги нічну сорочку. Так, ту саму, яку крилата служниця дала мені у палаці. Напевно, вирішили, не лишати у себе те, що вдягала чужинка. — Допоможіть тільки з корсетом, будь ласка. А далі я сама.

Вони знову обмінялися поглядами, наче я їм тут щось заборонене запропонувало. Після чого Молшер поспішив за двері, а жінка до мене. Щоб нарешті звільнити мене з цієї незручної сукні, через яку я ледве кілька разів не померла за останні півгодини.

— Дякую, Мерто, — видихнула я, коли з мене нарешті зняли цей шедевр тортур. — Далі сама. У вас мають бути інші справи, не хочу вас затримувати.

І так посміхнулася, що жінка просто не мала змоги мені відмовити.

— Як накажете, міледі, — служниця відступила, знову кивнула й зникла так тихо, ніби її тут і не було.

Натягнувши джинси і накинувши худі, я полегшено видихнула і навіть посміхнулася. Кеди шнурувала вже наспівуючу набридливу мелодію, яка лунала з кожного короткого відео, які я гортала кілька днів тому.

— Тьфу ти! — видихнула я, випроставшись. Смикнула кілька заколок, які утримували моє волосся у зібраному стані. Лишила їх на столику з круглим дзеркалом і розпушила волосся пальцями.

Так краще. Якщо ще і резинку знайду, щоб у хвіст все це зібрати, взагалі свято буде. 

Повернулася і знову затримала погляд на вікні. Гори, лани, синє чисте небо. Краса яка. Опустила погляд на руку і прокрутила на пальці прикрасу, куплену у магазині повторного вжитку. Нагадала собі, що з цим кільцем треба буде розібратися. Але не зараз.

Зараз я зробила крок до дверей, не збираючись сидіти у чотирьох стінах. Якщо я вже стала графинею і дружиною власника цього маєтку… роздивитися б його не завадило. А там хто знає, може і мерс десь припаркований стоїть. При такому розкладі навіть вимушений шлюб буде виглядати не так препаскудно. Адже так?

Та скільки я не намагалася сама себе збадьорити такими думками, довго цей напускний позитив не тримався.

— Добре, Катерино, екскурсія, — пробурмотіла собі під ніс і штовхнула двері.

У коридорі тиша. Довгий килим, світлі стіни, кілька картин у темних рамах. Та нікого живого. 

Шлях обрала, крутнувшись навколо осі, і попрямувала коридором. Праворуч виявилася галерея з вузькими вікнами, ліворуч поворот і ще один коридор. Дім двоповерховий це я вже зрозуміла. Але наскільки великий? Навряд чи такий як палац.