Глава 6

Аластар Вітморн

Звук подиху став ще гучніше у всій цій тиші, коли ми утрьох зробили крок до тронної зали. Я відчував, як тремтить поряд Кетрін. Як збивається з кроку і на мить… усього на коротку мить мені навіть ставало її шкода. Незрозуміло, з якого світу прийшла ця чужинка, і що було для неї звичним, а що ні. Та навряд чи її власний світ готував дівчину до такого.

Вартові, що супроводжували нас разом з придворним чарівником, розійшлися по периметру. Шлях до тронів був вільний. Королівська пара не полишила своїх місць, наче не було у них інших справ, окрім як трони гріти. 

І якщо король здавався напруженим і блідим, бо чув дзвони, королева… Королева не виказувала жодних емоцій. На її холодному обличчі не здригнувся жоден м’яз. Та погляд я відчував дуже яскраво. Завжди відчував я цей її погляд. Від якого неможливо було сховатися.

Чарівник, який ще мить тому крокував поряд, обігнав, першим представ перед очима короля та королеви, схилився у шанобливому уклоні. А потім зробив крок убік і повернувся до нас з чужинкою обличчям. 

— Розповідайте, — голос короля прокотився залою, а погляд сконцентрувався на мені. — Що сталося, графе? Чому лунали дзвони?

— Тому, що на чужинку було скоєно замах, — коротко відповів я. — Краще спитайте про це у свого мага, ваша величносте, у цій справі він тямить більше за мене.

— Ви прикликали захист палацу! — крижаний голос королеви розсік повітря. — Це неймовірне нахабство, графе! Для цього у вас мала бути вагома причина!

Я повільно перевів погляд на її величність. Вона дивилася на мене з люттю і презирством. І в цілому я навіть міг вгадати справжню причину таких чистих та одночасно брудних емоцій.

— Чужинка була в небезпеці, — коротко відповів я. — Я мав дозволити… чиїсь магії нашкодити їй, ваша величносте? Маю перепросити за своє рішення? Чи все ж я вчинив правильно?

Кетрін поруч зі мною стояла мовчки. Ледве не вперше з того моменту, як з’явилася у полі мого зору. Тремтіння не полишало її, а сама чужинка дивилася то на підлогу перед собою то на власні бліді пальці.

Погляд королеви ковзнув на чужинку. 

— Я не знайшов жодного сліду, — чарівник скривився, повернувшись до тронів обличчям, схилився в уклоні. — Межі захисту цілі. Сторожові печаті не зреагували. Небезпека, якщо і була… Йшла або від самої чужинки, або ж… від графа.

Кетрін здригнулася.

А я голосно гмикнув:

— Цікава здогадка, зможете її чимось підкріпити? Бо поки що це виглядає, як звинувачення без доказів.

Знову.

— Доведіть мені протилежне, графе, — скривився чарівник. — А що скаже чужинка, що вона бачила?

Кетрін повільно звела погляд. Скляний. Пустий. Наче досі перебувала у тому коридорі.

— Мене щось схопило, — тремтливим голосом почала вона. Потім кашлянула і вже чіткіше мовила. — Була якась темрява, і діра у підлозі. Якби не Аластар… я не знаю, щоб було.

— Як це не знаєте? — маг змахнув своїм посохом. — Вам щось загрожувало чи ні? Це був граф?

— Ні! — дзвінка відповідь. І нарешті в її погляді з’явилося життя. — Граф мене врятував. Від чого — гадки не маю! Я у цих ваших магічних штучках нічого не тямлю! 

Маг підтис губи, невдоволено дивлячись на дівчину, потім повернувся до тронів.

— Ваші величності, важко сказати, що відбулося у палаці. Поки що ми маємо лише слова цих двох. Вірити їм чи ні — справа тільки корони.

Я бачив, як король повільно перевів погляд з мага на мене, а потім на Кетрін. У нього й справді зблідли щоки. Він сидів рівно, та пальці на підлокітнику помітно стискалися від напруги. Королева ж не ворухнулася зовсім. Тільки очі, холодні й бездонні, спинилися на чужинці, ніби на джерелі протягу в кімнаті без вікон.

— Слова цих двох, — повторив король рівним тоном, — і доповіді вартових, які прибули вже після випадку.

Маг кивнув, підтверджуючи слова монарха.

— Саме так, ваша величносте. Чужинки і раніше були причинами проблем, але тут… Якщо сказане тут правда… Я б хотів перевірити цю дівчину.

— Ви хочете сказати, що чужинка принесла нам якусь нову загрозу, магістре? — здивувався король.

— Я хочу сказати, що в нас особливий випадок, — відповів він, кинувши на Кетрін погляд, від якого дівчина смикнулася. — Чужинка, яка розуміє нашу мову. Чужинка, яка не намагається втікти. Що, якщо саме чужинка прикликала ту темряву, про яку вони нам тут кажуть?

— Що?! — Кетрін стисла кулаки, недовірливо переводячи погляд з монархів на мага. — Як я могла щось прикликати?! Світло вам тут вимкнула у всьому коридорі і сонце за вікном погасила? Ви, звісно, вибачте, але я не…

Вона щось намагалася сказати. Та замість зрозуміло слова, вийшло дивне бурмотіння. Дівчина спробувала повторити, а потім тихо зашипіла крізь зуби, зрозумівши, що в неї не вийшло.

— От про це я і кажу! — придворний чарівник змахнув своєю палицею. — Може знову щось змінилося і тепер феномен чужинок варто вирішувати іншим способом?

— Пропонуєте відкласти весілля і поспостерігати? — гмикнув я, нахиливши голову. — Чи почнуть падати зірки і повертати річки у своїх руслах?