Глава 4

— Тож… Кетрін, — королева дивилася прямо на мене, і цей погляд здавався гострішим за лезо. — Зараз ти знаходишся у королівстві Іліус. Де б не була твоя батьківщина, повернутися ти не зможеш. Але корона милосердна до чужинок, ти можеш лишитися жити у нас.

Голос її був кришталево-ясний і водночас крижаний. Здавалося, ще мить, і мене приморозить до підлоги. Хотілося сперечатися, але язик сам приклеївся до піднебіння.

Я проковтнула повітря, змусила плечі розправитися.

— Я… перепрошую, — слова вилітали різко, з нервовим смішком, — але… Наскільки я розумію, я у вас тут така не перша. Вам відомо чому це відбувається? Як я тут опинилася?

Королева ледь схилила голову, наче слухала дивну музику.

— Ніхто не знає, — відповіла вона настільки легко, що в грудях защеміло. — Чужинки приходять, коли магія вирішує. Наші чарівники вже багато років шукають відповіді. Поки що безуспішно.

Я відчула, як сміх і паніка застрягли грудкою у горлі.

— І це все? Тобто це якась дурна випадковість? І чому я повинна виходити заміж за когось? Це ж дикість!

Жінка з блакитною шкірою дивилася на мене так, наче саме мої слова зараз були найбільшою дикістю.

— Поява чужинки ламає баланс магії, — мовила королева за мить. — Магія перестає слухатися, природа повстає проти усього живого, помирають невинні. І це все може статися через тебе, Кетрін.

Кожне її слово лунало важче за попереднє, і кожне нагадувало цвях, який забивали у мою труну. 

Вірити у почуте не хотілося, але… який їм сенс мені брехати?

— Наші чарівники знайшли можливість зберігати чужинкам життя, — за мить додала королева таким тоном, наче це мало мене втішити. — Якщо магія давньої родини приймає її до себе, баланс поновлюється. Але якщо чужинка не увійде у новий рід через добу після своєї появи, рівновагу буде порушено. Стихнуть джерела, зникнуть врожаї, прокинуться старі хвороби. Ми не можемо допустити цього.

Я зціпила зуби. Логіка як із підручника з абсурду: якщо дівчина не знайде собі чоловіка, то світ розвалиться.

— Тобто… треба, щоб якась там магія прийняла мене, так? — я примружилася, порівнюючи це зі зміною прізвища. — А вже після того, як ця магія мене прийме, і можливість усіляких катастроф мине… Чи можна розлучитися?

Моє слово впало в залу, наче камінь у воду. Хоча ні! Радше якось булькнуло, незграбно, химерно.

Навіть король здригнувся, піднявши брови. На обличчях вартових промайнула розгубленість, кілька слуг обмінялися швидкими поглядами. Всі дивилися на мене, ніби я щойно виголосила щось непристойне.

Королева ж злегка примружила очі.

— Що ти щойно сказала?

— Розлучення, — повторила я, і вже сама почула, як дивно це прозвучало. Наче хтось переклав це слово криво, на ходу, не маючи відповідника.

Тиша тягнулася, поки я не гмикнула.

Чудово… Здається, я не просто розумію цю мову. Я перекладаю в режимі онлайн. І такого слова, як я щойно сказала, у них просто не існує.

Хтось тихо кашлянув, ніби намагаючись розвіяти напругу. Але в очах королеви не було ані крихти полегшення. Тільки холодна зацікавленість.

Я кашлянула:

— Уявімо, що існує зворотний процес від одруження. От якщо ви захочете стати вільною і не мати чоловіка. Хоча до цього його мали. Таке можливо зробити?

— Смерть, — коротко кивнула королева.

А я здригнулася. Змахнула руками:

— Ні-ні, обидва мають лишитися живими. Вони просто узгоджують таке рішення і розходяться. Живі. Цілі. Неушкоджені.

Я намагалася пояснити сенс слова «розлучення» як могла. Та в голові зараз булькало та квакало. Бо я, здається, щойно зрозуміла, як і чому можу підтримувати розмови з істотами цього світу.

Це було більше здогадкою, аніж розумінням. Та все ж… Недарма я пішла вчитися на перекладача! Опинись я в такій самій ситуації зі знаннями іншої галузі… Мені б були гайки! 

— У нас не розривають клятви, — промовила вона повільно, нарешті, зрозумівши про що я кажу. Та легше від цього не стало. — Шлюб — це не союз людей. Це союз із самою магією.

Вона зробила ледь відчутний рух рукою, і я майже відчула, як навколо зали повітря стало густішим.

— І тому, Кетрін, ти маєш зрозуміти: твоя доля вже визначена.

Я вдихнула, стискаючи кулаки, аби не показати, як у мені закипає злість.

— Неймовірно милосердно з вашого боку… — буркнула я. — Вибору немає, так? Або весілля, або кінець світу?

Королева ледь посміхнулася. Не тепло, а так, наче я щойно розважила її своєю поведінкою.

— Ти починаєш розуміти правила, — сказала вона. — І це добре.

Погодитися з нею було важко. Бо поки я тільки починала розуміти, що перед моїм носом зачиняються двері одна за одною. 

— Де той клятий чарівник? — король різко випроставшись на троні, витягнувши шию. Його голос був гучним, навіть різким, і пролунав у залі так, ніби відбився від кожної колони. — Він вже мав бути тут, щоб провести ритуал пов’язання!