Зараження Часом

– Де я? Що за лахміття навколо? Це цвинтар? Чи музей?

– Вітаю вас, юний друже. З прибуттям.

– Здорово, дідусю. Ти хто?

– Дозвольте відрекомендуватися: Третій Вічний. А ви?

– А я Новенький. Перший, напевно.

– Дуже приємно. Ви маєте чудову статуру. І ходите рівно. Дозвольте поцікавитися, ви напівкіборг? На таблетці?

– Ну, так. А ти не такий, чи що?

– Ні, звичайно. Ні електроніка, ні хімічні реакції при моєму створенні не задіяні.

– А як же ти без таблетки так довго живеш, старий? На чому?

– Ні на чому, юначе. Чиста механіка.

– Чиста, кажеш? Не дуже-то й чисто у вас тут. Що за механіка? Чаклунство якесь?

– Я існую завдяки пружним властивостям металу. Мій господар вміє приборкувати енергію деформації.

– Де-фро-мац... Сказав би просто: ми тут усі чаклуни, володарі стихій, не з твоїм куцим розумом потикатися. А то нагородив розумних слів – у мене мікросхеми плавляться. Отже, ти не кіборг, кажеш?

– Абсолютно. Ну та нехай. Вас, мабуть, заражати пора.

– Заражати? Чим? Для чого?

– Часом. Такий порядок.

– Часо-мом... Що це?

– Хвороба така. Господарі винайшли. «Час» називається. Його призначення мені невідоме. Але усі ми створені, щоб для господарів Часом цим хворіти.

– Маячня якась... Живу, ходжу собі спокійно, здоровий та позитивний. У нас там усі такі. Я що, за цим сюди прибув? Чому я мушу для когось чимось хворіти?

– Бо це ваше Призначення. І моє. І усієї легковажної молоді «у вас там». Я б радив бути стриманішим у висловлюваннях. Інакше вас піддадуть Діагностиці – процедура не з приємних. Якщо результат господарів не задовольнить – вас відправлять на Переробку. Ворогові не побажаю, але майже усім допомагає. Якщо ж випадок унікальний, і ви безнадійно здорові – це «Імунітет-До-Часу». Вирок. Ви просто більше не прокинетеся.

– Жах який. Гаразд. І довго мені доведеться хворіти цим твоїм часом, діду?

– Який же ви нетямущий, юначе. Мабуть, це через таблетки. У давнину молодь була більш тямуща. Вам випала велика честь хворіти усе життя!

– Що?!

– Не варто впадати у відчай. Повторюю: ми всі для цього створені. Крім того, ваше життя особливо не зміниться... Вас інфікують, і ви продовжите свій шлях, як раніше. Але тепер ви понесете у собі Вірус Часу, і рух ваше буде сповнений Сенсом.

А Господар за вами спостерігає. Якщо добре хворієте – він задоволений: береже вас, і хворіти вам належить довго і щасливо.

– А «добре хворіти» – це як?

– По-перше, відразу після зараження показати, що інфекція нормально прижилася. А по-друге – радувати Господаря хворобою своєю. Чим важче хворієте, тим довше живете. І спокійніше. Без присипляння та перезавантажень.

– Чорт. І за що мені усе це?

– Річ у тому, мій юний друже, що у самих господарів хвороба протікає короткочасно і в легкій формі. А без неї вони чомусь не можуть. І тому господарям завжди потрібно мати поруч надійне джерело зараження. Ви будете постійно інфікувати Часом Господаря. І наших, хто випадково видужав. Ну, і новачків, звичайно. Сподіваюся, тепер ясно?

– Начебто... І як же можна підхопити цей Вірус?

– Джерело інфекції потрібне. Усіх новачків для Господаря інфікую я, Третій Вічний. Точніше, заражає насправді Господар, але Вірус Часу завжди у мене бере. Довіряє. Я Господаря ще малим пам'ятаю. Дуже непосидюча дитина була. Одного разу вашого покірного слугу мало собі на голову не перекинув. Але я мав честь встояти. Отаке...

А ось і він, про вовка промовка, а він тут. Мабуть, я втомив вас такою довгою бесідою.

– Стій-стій-стій... Стривай...

– ...Нам слід зайнятися ділом. Зараз ми вас акуратненько...

– Ні-ні-ні! Почекай... те! Я ще не... Стііііійтееееее!

– Не галасуйте, юначе! Агов? Юначе? Новенький?

Ну ось, свідомість втратив. Треба визнати, досить примітивні та ніжні вони зараз, кіборги-напівкіборги ці. Та й чому дивуватися? Ні багатого внутрішнього світу, ні душі поривів. Та й де їм взятися, на цих таблетках?

***

– Ну, Андрюхо, показуй, ​​що за котли взяв.

– «Класичний наручний хронограф». Швейцарія. Кварцовий механізм.

– Чому не електронні?

– Та ну їх, я класику люблю: циферблат, все таке інше.

– Тоді механічні брав би, якщо такий класик. Непогані. Скільки?