Чужими Очима. Частина 2

Дезертир

1

 

Блискавка розколола темряву і прибила вершника та коня до землі. Вони на мить завмерли і повільно завалилися набік купою задимлених обладунків. Ледве очі, засліплені спалахом, змогли знову бачити, наступний розряд спрямувався на голови лицарів, що наступали. Цього разу удар влучив у саму гущу латників, викосивши добру дюжину закутих у залізо вояків. Від латників блискавка з тріском перекинулася на грифонів і ламаною лапою дотяглася до арбалетників. Військо лицарів рідшало на очах, але воїни в обладунках, зціпивши зуби, вперто рухалися вперед в надії зімкнути залізні пальці на горлі Повелителя Темних.

 

А той шаленів. Чаклун вганяв у загони лицарів, що насідали, блискавки, ніби колов дрова – розмірено і діловито. Поодинокі розряди змінювалися ланцюговими блискавками, а великі загони військ Повелитель поливав метеоритним дощем. Під смертоносною зливою сотні горлянок не встигали навіть видихнути прокляття – люди біжучи згорали живцем, перетворюючись на буре місиво. Смалене волосся. Згоріла плоть. Скипіла кров.

Але лицарів було багато. Дуже багато. Вони все ж тіснили Військо Темних, яке навіть військом заледве можна було назвати: істоти стояли в глухій обороні й гинули, майже не опираючись. Всю роботу за них робив Повелитель. Він сіяв хаос і смерть, сподіваючись викосити ворогів раніше, ніж ті прорубаються до нього крізь юрбу заціпенілих мінотаврів з червоними від безсилої люті очима, і прикінчать напівсонну гідру, що мляво шкірилася шістьма головами.

 

З двох Сутінкових Драконів у війську Повелителя Темних Ельфів Чотирнадцятого Ступеня в живих залишився тільки один. Він стояв на місці і приречено спостерігав, як важкі вершники насаджували на піки мінотаврів Повелителя. Ті стояли стіною, щоб хоч на мить затримати наступаючих, і дозволити чаклуну накласти ще кілька заклинань.

Дракон майже не відчував свого заціпенілого тіла, але мозок його працював чудово. Він був вправним воїном, любив азарт битви і ненавидів, коли Господар випивав це мерзенне Зілля... Пекельний відвар витягував з воїнів усю Силу. Військо ставало живим щитом, здатним тільки стояти в обороні, поки ворог вирізав його, загін за загоном. Мінотаври гинули десятками, з жалібним бичачим ревінням, і пара валила з їх роздутих ніздрів. Відчайдушні рубаки, які завжди рвуться в бій, зараз не могли навіть піднести свої сокири, і валилися навзнак, дивлячись у нічне небо скляними очима.

А натомість... Натомість Господар отримував Силу сотень умілих бійців, загнану Зіллям у його Посох, який тремтів і вібрував від енергії, яка його переповнювала. І тоді Повелитель Темних міг сам, без будь-якого війська, знищити цілу армію супротивника, випалюючи полум'ям хаосу тисячі життів.

Дракон люто ненавидів Господаря за своє безсилля. Можливо, навіть сильніше, ніж ненавиділи його в останні секунди свого життя лицарі, що догоряли тепер на дні метеоритних воронок.

 

Але ж десь поруч б’ються Лісові Ельфи. Темні недолюблювали їх через низку історичних розбіжностей, але зараз Лісові були союзниками, а головне – їхній Король не розміняв відвагу вправних воїнів на магію: вояки гинули, борючись, а не стояли у заціпенінні, мов барани на бійні...

 

 

2

 

На сході почало розвиднюватися. Край нічного неба розрідився багрянцем. Бордовий змінився на кривавий червоний. Світанок розливався небом, розчищаючи місце для довгоочікуваного золотого диска.

Дракон зрозумів, що його Повелитель все-таки перемагає: лицарі так і не змогли дістатися до чаклуна – пройти натовп мінотаврів, хай і нездатних дати достойну відсіч, виявилося непросто. Але зрозумів він також і те, що самому йому залишилося жити лічені секунди: важкий вершник змів зі свого шляху останнього мінотавра і, набираючи швидкість, кинувся до Дракона. Їх розділяв усього десяток кроків, аж раптом зліва промайнула тінь, і Ельфійський Зелений Дракон з ревом перегородив вершнику дорогу. У ніздрі вдарив ні з чим незрівняний запах. Самиця. Вона вклинилася між ними, встромивши кігті в горілу землю, і обернула до Дракона елегантну голову, не звертаючи уваги на смерть, що летіла позаду. Очі їх на мить зустрілися і... Гомін бою раптом стих. Язики полум'я припинили свій танець. Піднятий дибки кінь застиг на місці, і сивий попіл під його копитами перестав клубочитися...

 

Дракони дивилися один на одного лише секунду – цілу вічність, протягом якої їх очі встигли сказати одне одному все. За мить вони відвели погляди. Рух довкола відновився, і невблаганні жорна смерті закрутилися з новою силою. Налетівши, вершник з розмаху всадив списа Самиці в шию. З її горла вирвався хрип, погляд погас, а вертикальна драконяча зіниця розширилася, перетворившись на порожню чорну діру.

...Останній удар блискавки забив вершника у землю. Запала тиша.

 

Дракон підвів голову і побачив, що живим на полі залишився він один. Край сонячного диска з’явився над землею, і луска Дракона заграла аспідним відливом. Зеленкувата луска мертвої Самки відповіла сонцю золотом.

В Імперії розгорявся новий день.

Дракон кинув останній погляд на нерухоме тіло своєї рятівниці. Розпластані крила, неприродно вивернута шия... У цій купі мертвої плоті не було й сліду драконячої грації і сили – лише холод і бруд. Їх знайомство тривало всього кілька секунд, і за ці миті вона стала для нього найближчою істотою на світі. Але тут її вже не було.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше