Чужий запах

Мама мала чужий запах. Тонкими невидимими ниточками він стелився нашим довгим коридором. Чіплявся за тюль, плутався в маминому волоссі і наскрізь просочив її одяг.

Його звали Льоня. Того, чий запах мама тепер носила, як оберіг. До того, як Льоня увірвався в наше життя, мама завжди пахла молоком і пудрою. Завжди. Мені було всього п'ять років, але це я пам'ятаю напевно.

Мама любила готувати. Вона постійно щось пекла. Стояла біля плити в прекрасному настрої, наспівувала тихо під ніс ніжні мелодії, ніби маленька пташка. Вранці або ввечері, після роботи, ми з батьком сідали за стіл, а мама подавала нам щось смачненьке: соковиті ватрушки з сиром, ніжні оладки з яблуками, хрусткі сирники з густим повидлом – як воно називалося, джем? І до всього цього неодмінно додавалася склянка молока. Молоко було солодке, ситне. Жодної кислинки.

Сама мама рідко сідала разом з нами за стіл. Найчастіше вона продовжувала поратися по господарству. Тато ніколи не кликав її, він мовчки їв і дивився в екран телефону. Але якщо кликав я – тоді мама обов'язково приходила. Кидала свої справи і сідала поруч зі мною. Все відразу ставало вдвічі смачнішим.

А потім сталося так, що тата стало в житті менше. Пізніше він переїхав до бабусі і став жити з нею. А у мами з'явився чужий запах.

Мені було сумно. Льоня не грав зі мною у футбол, як тато. Не пускав повітряного змія. Нечасто розмовляв. Він приходив до нас вечорами, сідав за стіл на те місце, де мав сидіти тато. Спочатку я мовчав, потім почав злитися. Одного разу, коли Льоня приніс мені апельсини, я різко вирвав пакет у нього з рук і фрукти розсипалися по підлозі, мов яскраві м'ячики. Злість минула і я з цікавістю спостерігав, куди вони закочуються. А ось мама дуже розсердилася, боляче схопила мене за руку і відвела в кімнату.

- Грай тут, якщо не вмієш поводитися, - суворо сказала вона і пішла.

Я не зрозумів, чому я не вмію поводитися, а мама не пояснила. Вони з Льонею пили на кухні чай і їли цукерки, які він приніс мамі. А взагалі у мене була алергія на апельсини. Мені все одно не можна було їх їсти.

Мені не подобалося ім'я Льоні. Воно було якесь таке слизьке, ледаче, слиняве – Льо-ня. Коли бабуся подарувала мені лляну сорочку, я запитав, що таке «лляна». Бабуся розповіла, що це означає, зроблена з льону. А льон – це така рослина.

- А Льоня – теж зроблений з льону? – запитав я.

Бабуся тихо засміялася і веліла мамі цього не говорити. А мені відповіла, що так, з льону зроблений. Тільки це секрет. А потім, коли ми з бабусею їхали до нас на дачу, вона показала мені через запилене віконце автобуса квітуче поле дикого льону.

З того часу я почав ставитися до Льоні трохи інакше. І в його запаху: сигарет, бензину, різкого одеколону мені тепер вчувався невідомий тонкий аромат блакитних квіток льону...

(2018)