Глава 36. Дорога мерців

Сабір пробув непритомний майже весь день.

Мейрам категорично відмовилася залишати його кімнату. Свіжий одяг і гарячу їжу вишколені слуги принесли їй просто сюди. Через дві години після світанку прийшов лікар, оглянув Сабіра, вслухався в серцебиття, спокійне дихання. Запевнив, що з імператором усе буде добре. Потім підібрав з підлоги порожні піхви, відшукав поглядом кинджал, підняв, мовчки повернув до решти зброї ясновельможного.

Мейрам забулася тривожним сном.

Коли сонце піднялося досить високо в покої імператора зазирнув Сіф Йонна. Він, звісно ж, майже нічого не знав про те, що сталося у храмі, але жодного запитання не поставив. Розумів, що Мейрам не стане говорити з ним доти, доки ясновельможний не прокинеться.

Заворушення в місті закінчилися. Те, що могло згоріти, вже обсипалося попелом, ті, хто вижив, застиг в очікуванні. 

Сабір прийшов до тями ближче до вечора. Оглянув кімнату, на мить затримав погляд на фігурці сестри, що спала в кріслі біля вікна, спробував поворухнутися і застогнав: рани відгукнулися гострим болем.

Мейрам здригнулася і розплющила очі. Хвилину між братом і сестрою висіла важка тиша. Обидва не хотіли її порушувати, надто складно було підібрати потрібні слова. Нарешті ясновельможний повільним рухом відсунув ковдру, спробував підвестися, скривився від болю, відкинувся назад. Глибоко вдихнув і, зціпивши зуби, повторив спробу.

Мейрам не ворухнулася, аби допомогти йому. Не встала, не підійшла, не подала руки. Лише дивилася своїми величезними блакитними очима та усміхалася бездушно й холодно. Вона насолоджувалася його болем і не збиралася цього приховувати.

Ясновельможний усе-таки підвівся, вхопившись за опору балдахіна. З видимим зусиллям розправив плечі й дав знак сестрі наблизитися.

Вона послухалася. Підійшла, завмерла, ставши майже впритул. А потім розмахнулася з усієї сили й дала Сабіру дзвінкого ляпаса.

Від удару він втратив рівновагу і важко осів на ложе. Торкнувся рукою почервонілої щоки. Посміхнувся.

— Будемо вважати, що на цьому з'ясування стосунків між нами закінчено, — промовив він хрипко. — А ти змія, сестричко. Отруйна, хитра та безжальна. Але, що б там не було, я тобі вдячний. Ти врятувала мені життя.

Мейрам не вшанувала його відповіддю, просто розвернулася і вийшла геть. З коридору донісся її голос:

— Ви можете зайти, пане лікарю. Ви двоє — принесіть імператору вечерю, обов'язково зігрійте червоне вино. І дайте знати Сіфу Йонні, що скоро знадобляться його послуги.

Сабір розсміявся так, як не сміявся вже дуже давно, настільки, наскільки дозволяв різкий біль у боці та жахлива слабкість. Ось тільки веселого мало було в цьому сміху.

***

Більше Мейрам не з'являлася в покоях ясновельможного, та й узагалі свою кімнату не залишала. Думки її раз у раз поверталися до подій у храмі й до Малкона, що залишився там. Що з ним стало? Вибрався він чи потрапив у руки до варти? Вона відчайдушно хотіла б побачити його ще хоч раз, переконатися, що з ним усе гаразд.

Увечері другого дня їй передали наказ супроводжувати імператора на ранковій прогулянці.

Палац вони покинули, влаштувавшись у розкішних критих ношах. Імператор був надто слабкий, щоб триматися в сідлі, та й нерівні дороги могли роз'ятрити рани. Паланкін несли шестеро могутніх рабів, він м'яко погойдувався в такт людським крокам. Сабір опустив усі завіси, крізь щільну тканину лише злегка пробивалося яскраве ранкове сонце, але напрямок руху вгадати було складно. Поруч їхали близько тридцяти осіб охорони. Усі верхи, зі зброєю. Мейрам не питала про мету поїздки. До чого? Скоро й сама дізнається.

Те, що загін минув міську браму, вона зрозуміла за характерним скрипом важких кованих петель та уривчастими командами стражників. І майже відразу в ніс ударив огидний солодкуватий запах.

Жінка зморщилася і прикрила ніс рукою, намагаючись вдихати тільки ротом. Сабір це помітив, але нічого казати не став.

— Що відбувається? — запитала Мейрам, відчуваючи, що сморід тільки посилюється, але відповісти імператор не встиг, бо паланкін зупинився.

Раби плавно опустили свій дорогоцінний вантаж на землю. Сабір відкинув полог і першим ступив назовні. Охорона і раби схилилися, вітаючи імператора. Збита з пантелику Мейрам рушила за братом.

Яскраве сонячне світло боляче вдарило по очах, які звикли до напівтемряви, тому жінка не відразу зрозуміла, що це розставлено вздовж дороги. А коли роздивилася — втратила здатність говорити. Обличчя її спочатку побіліло, а потім на ньому проступили зеленуваті плями.

Імператор простягнув руку, і вона бездумно сперлася на неї, відчуваючи, як зрадницьки розгойдується під ногами земля.

Уздовж дороги на високих стовпах з прибитими перехрестями були виставлені тіла людей.