Глава 33.2

Хальвард простягнув руку, ніби кликав створіння до себе. Напівзмій дійсно наблизився до мага, огорнувся навколо, на мить перетворився на звичайну і зрозумілу тінь, а потім знову набув форми й ковзнув до дівчини на підлозі.

— Я із вами посивію, — ледь чутно видихнув Ульф.

Напівзмій ображено фиркнув, але потім зменшився, вчепився всіма чотирма лапками в руку Йорунн і раптово розтанув, заливши по собі лише темний малюнок на її зап’ястку. Хальвард нахилився і підняв вихованку на руки. Голова дівчини безсило відкинулася назад, але дихала вона рівно й спокійно. 

У загальній залі вже метушилися люди. Трохи осторонь Ульф помітив Арена — той зі щирим хвилюванням розпитував про те, що сталося, Віалу. Гвардієць міцно тримав дівчину за руку, і сестра не робила спроби звільнитися. Чорному Вовку залишилося тільки головою похитати: сил на здивування не залишилося. Хальвард обережно оминув уламки меблів й залишки нещасного гобелена та неголосно наказав:

— Приберіть безлад, перевірте, чи вогонь згас скрізь. Принесіть світло. Краще звичайне, без жодної магії. Арен, сторонніх сюди не пускати. Це зрозуміло?

— Так, мілорд, — кивнув воїн, трохи відсторонюючись від дівчини. — Покликати лікаря?

— Ні, не варто.

Віала притримала двері й пропустила Хальварда в кімнату. Він опустив непритомну дівчину на власну постіль.

— Що з нею? — стурбовано запитала Віала. — Вона отруїлася димом?

Замість відповіді Хальвард торкнувся чола степовички. З кінчиків його пальців потекли тонкі цівки світла. Певний час усім здавалося, що нічого не відбувається, але нарешті Йорунн поворухнулася, широко розплющила очі й відсунулася від правителя.

— Що ви робите в моїй кімнаті? — кілька разів вона розгублено моргнула, потім роззирнулася навколо, ніяково обсмикнула нічну сорочку й розгублено додала: — тобто, що ми всі робимо в вашій? — На  обличчі її відбилося щире сум’яття. — Здається, щось трапилося і я вас усіх розбудила?

— Розбудила — не зовсім точне слово, — озвучив загальну думку Чорний Вовк. — Я, звісно, не раз прокидався в дивних обставинах, але щоб настільки — вперше.

— Як почуваєшся? Голова болить? Відчуваєш слабкість, нудоту?

— Ні-ні, все гаразд. Я що, кричала? Мені наснився кошмар, от і все.

— Просто чудово, — нервово розсміявся Ульф. — Я сподіваюся, що не кожен кошмар матиме такі наслідки, інакше доведеться винаймати житло в нижньому місті: винятково заради безпеки.

— Що трапилося? — Йорунн нарешті відчула запах диму. Підкоряючись раптовому осяянню, вона піднялася на ноги й визирнула в загальну кімнату. Та так і завмерла на порозі, намагаючись усвідомити побачене. — Це я зробила? — ледве чутно прошепотіла вона, роздивляючись довгі смуги кіптяви на стінах, вугілля під ногами, понівечені меблі та двері, зірвані з петель. — Ніхто не постраждав?

— Ми всі цілі, — озвалася Віала, — і ти теж, але це більше схоже на диво.

— Захисні контури спрацювали, пом'якшивши удар. Інакше ви б уже перетворилися на купки попелу, — пояснив Хальвард. — Втім, обійшлося. Я свого часу під час прориву зніс два поверхи й західну башту. На відбудову витратили три роки.

— Прориву?

— Через хвилю магії, що прийшла з півдня. Ти спала, сон послабив контроль, темрява вдарила по тобі з усієї сили й вивільнила твій повний ресурс, — Хальвард піднявся, зняв з себе плащ і накинув на плечі учениці, аби прикрити напівпрозору білу тканину. — Йорунн, ти відчуваєш зараз те, про що казала вдень? Коливання сили.

Дівчина насупилася й зосередилася:

— Ні. Повнісіньке мовчання. То що то була за хвиля?

— Удар такої сили може означати лише одне: появу потужного джерела темряви, що похитнуло рівновагу на континенті. І якщо це не народження людини-мага, що дуже малоймовірно, то залишається тільки одне: дуже могутній демон ступив у наш світ, набуваючи тілесної форми.

Йорунн зблідла.

— Він все ще тут?

— Ні. Але впевнений, це не остання спроба.

Йорунн зітхнула й потерла лоб, ніби в неї голова розболілася. Втім, погляд дівчини впав на темний малюнок на шкірі:

— А це ще що таке?

— Твій власний справжній образ. — Хальвард торкнувся її руки, і напівзмій раптом ожив, збільшився й зробив декілька кульбітів у повітрі. Його писочок лагідно ткнувся в розкриту долоню дівчини. Йорунн тихенько охнула.  — Тобі доведеться навчитися керувати ним. Але, звісно, не зараз посеред ночі.

— Я трохи не так собі це уявляла, — розгублено протягнула дівчина. — І думала, що мине ще багато часу, перш ніж темрява покаже себе повністю. Не очікувала, що моя сила буде такою...

— Якою?

— Живою. 

— Мушу визнати, що я теж. — Хальвард змусив змія знову заховатися, а потім повернувся до Ульфа. — Але все це, на жаль, не привід для святкування. Схоже, проблеми в нас серйозніші, ніж я сподівався. Ульф, скільки в тебе людей у Дармсуді?

— Зовсім небагато. Малкон охороняє леді Мейрам. Двоє живуть біля річкових доків на випадок, якщо знадобиться водний шлях. П'ятеро розкидано по торгових кварталах і майстернях. На цьому все. Ще кілька в передмістях, але в самому місті не більше восьми.

— Підіймай на ноги всіх. Мені потрібні відомості про сьогоднішні події в столиці. Навіть просто чутки й здогадки. І будь готовий до того, що в Дармсуді нам знадобиться справжня таємна армія. Так, і до речі відправ листи в усі прикордонні фортеці. Відсьогодні на територію Недоре не повинен потрапити жоден стихійний маг із Золотих земель. 

— Зроблю, — кивнув Чорний Вовк. — Є щось, що я маю знати додатково?

Хальвард кинув швидкий попереджальний погляд на Йорунн та невизначено похитав головою:

— Скоро я матиму усі відповіді. А поки спробуйте відпочити.

Ульф кивнув й потягнув Віалу з кімнати. Йорунн невпевнено переступила із ноги на ногу. Хальвард помітив це й заспокійливо кивнув в напрямку свого ліжка:

— Залишайся тут.

— А ви? 

— Мені все одно є тепер чим зайнятися, тож я не заважатиму. А завтра щось вигадаємо.