Глава 33.1

***

Залишок дня минув непомітно й буденно. Хальвард відправився у тіньовий храм ще до вечері, Віала поскаржилася на головний біль та пішла до себе,  Йорунн з Ульфом затримуватися теж не стали. Останні тижні видалися насиченими новинами з Дармсуда, а ще — незвично спекотними, наче пустельне літо вирішило завітати в гості й на північ.

— Я спати, — Йорунн відчайдушно позіхнула. — Втомилася й виснажилася, наче віз каміння на гору затягла. Доброї ночі, Ульфе.

— І тобі гарних снів.

Відголос першого магічного удару докотився до Кінна-Тіате лише у глибоких сутінках. Спалахнули й затріпотіли магічні освітлювачі. Вода в чаші водоспаду Хеакк-Нуан піднялася й плеснула на береги, ніби туди впав величезний уламок скелі. По землі прокотилося ледь відчутне тремтіння. Багато хто з містян перелякався, прийнявши його за ехо землетрусу чи зсуву — у горах таке іноді траплялося. Але коли вулицями міста зі свистом пронеслися пориви скаженого вітру, дехто таки почав здогадуватися: десь дуже далеко точився запеклий бій із використанням усіх чотирьох видів стихій.

Друга хвиля магії, значно потужніша, хоча й не така очевидна, забарилася лише на пів години. Її чисельні тонкі шупальця темним мороком пролізли в кожне віконце й кожні незакриті двері, просочилися у кожний куточок, торкнулися кожного живого серця. На мить огорнули, стиснули й відібрали можливість вдихнути, а потім зникли так само несподівано, як і з’явилися.

Та не встигли люди отямитися й видихнути із полегшенням, як над містом покотився низький ритмічний дзвін. У небо ринули клуби диму й летіли розпечені іскри: в замку герцога вирувала пожежа.

***

Нічна тиша вибухнула диким гуркотом. Ульф аж підскочив на ліжку, намагаючись зрозуміти, що сталося. Двері в кімнату виявилися відчиненими від потужного удару повітря, крізь них на поріг падали нерівні помаранчеві відблиски. Секунду він з ошелешено спостерігав, як у мінливому світлі кружляє й осідає на підлогу пил і дрібне сміття, а потім миттєво схопився й метнувся геть із кімнати. Обличчя одразу обпалило вогнем, у ніс ударив їдкий запах гару. 

Загальна кімната нагадувала вогняну руїну. Стіл, розбитий і понівечений, відкинуло в кут, гобелен на стіні палав, вихід з приміщення був завалений кам’яними уламками й залишками розбитих дверних стулок. Віала, бліда й перелякана на смерть, вдягнена лише в одну нічну сорочку, застигла на порозі своєї кімнати в небезпечній близькості до вогню.

Але не це було найстрашнішим: з кімнати Йорунн зі злим шипінням виривалося полум'я, що підіймалося ледь не до стелі.

Ульф миттєво кинувся до сестри й відтягнув її якомога далі від небезпеки.

— Назад! Не наближайся!

— Але… Брате, там Йорунн!

— Я сам! Убік, я сказав! — він рішуче штурхнув її якнайдалі, прикриваючи від жадібних язиків полум'я.

Віала, втім, уже й сама зрозуміла, що від паніки й крику користі не буде. Вона позадкувала, намагаючись не наступити на гострі уламки. Ульф підхопив сестру під руку і штовхнув двері у покої Хальварда. 

— Сиди тут і не висовуйся. Вогонь сюди не дістанеться, просто не встигне, — квапливо пояснив він. — Чуєш дзвін? Варта вже підняла на сполох, той завал в проході розберуть за лічені хвилини.

Ульф метнувся до себе і повернувся за хвилину з мокрою ковдрою в руках. Кинув її так, щоб збити полум'я на підступі до кімнати Йорунн. До чаду додалася біляста пара, дихати стало складно. Віала відсахнулася і, нарешті, поборовши заціпеніння, кинулася до ліжка, щоб допомогти стягувати й мочити покривала. Що швидше вони загасять пожежу, то більше шансів вціліти й не отруїтися гаром.

Полум'я тим часом дісталося кріплення гобелена, і важка вишита тканина перебитим вогняним крилом звалилася вниз. Ульф вилаявся: дістатися до кімнати степовички стало майже неможливо.

— Йорунн! — крикнула Віала, голос її зірвався, і вона закашлялася. 

Відповіддю їй був тільки нестримний гул пожежі.

— Відчини всі вікна та чекай мене, — Ульф виштовхнув її на маленький балкон. Від ковтка свіжого нічного повітря у нього аж в голові запаморочилося. — Так безпечніше.

— Що буде з Йорунн? — Віалу трясло.

— Зараз піду туди, — Ульф обома руками обхопив обличчя сестри, намагаючись пробитися крізь її паніку. — Ти. Тут. В. Безпеці, — роздільно вимовив він. — Скоро нам допоможуть, головне — не наробити дурниць. Добре? Ти мені віриш?

Віала кивнула кілька разів і навіть злегка відштовхнула брата:

— Іди швидше, часу обмаль.

Лише хвилина знадобилася для того, щоб намочити весь одяг, ще одна — щоб знайти, чим замотати обличчя. У тому, що дихати буде вкрай складно, Ульф не сумнівався. Останнє покривало він занурив у воду і  замотався в нього з головою. А потім ступив у охоплений полум'ям дверний отвір.

Волога тканина швидко нагрілася, гаряча пара неприємно обпекла, але це було не так боляче, як дотик відкритих язиків полум'я до голої шкіри. Думати про те, що він зараз побачить, не хотілося: надто вже лютував вогонь, що взявся з нізвідки. Навряд дівчина ще жива. Вона б точно озвалася або навіть спробувала вибратися сама й приборкати полум’я. Ульф наосліп перетнув вогняну стіну, добіг до вибитого вікна де горіти вже було просто нічому, скинув з себе напівзотлілу тканину й обернувся, намагаючись зорієнтуватися.

Але те, що постало його очам, мало було схоже на звичайну реальність.

Покої Йорунн опинилися в абсолютному безладі: все, що ще не встигло згоріти, було розтрощено. Вітражне скло вибило, уламки рам гострими списами стирчали на всі боки. У помаранчевих відблисках тонуло все: стіни, стеля, навіть по кам’яній підлозі зміїлися струмені полум'я. А в дальньому кутку кімнати, шалено обертаючись навколо себе, кружляла темрява, зіткана із сотень напівпрозорих довгих смуг. Вона стискалася і розширювалася, ніби відтворювала ритм невідомого магічного серця. Хвости чорних смуг розсікали повітря з противним свистом. А всередині темряви проступав людський силует.