Глава 33. Справжній образ

На стіл перед Хальвардом грюкнувся важкий оправлений в товсту палітурку том. 

— Я знаю, нащо демони приходили в пустки саянів та в долину Недоре.

Герцог здивовано підняв очі на Йорунн. Дівчина прибрала за вухо коротке пасмо, що постійно лізло в обличчя, і склала руки на грудях в очікуванні додаткових питань. Хальвард покосився на назву книги й слухняно спитав:

— Гадаєш, вони шукали там нотатки шановного Ісхалі вар Нааба, присвячені основам стихійної магії?

— Ні. Але для першої спроби можна зарахувати й цю версію.

Вона рішуче підсунула до його стола ще одне крісло й, не спитавши дозволу, вмостилася в нього.

— Яка основна потреба демонів?

— Їжа?

— Правильно. Вони шукають здобич і поглинають її сили, аби продовжити власне існування. Але вони — не дикі звірі, принаймні, частина з них точно має здатність до мислення.

— Вищі та середні демони розумні. А ще підступні й наполегливі.

— І що має робити розумна істота, коли її засоби для існування вичерпуються? — Йорунн розкрила книгу на одному з перших розворотів й ткнула пальцем в текст і схеми: — Вона вчиться і шукає альтернативи. Вторгнення у Недоре й пустки — це маленькі тренування. Спроба зрозуміти, на що демони здатні в цьому світі, й що він може їм запропонувати.

Хальвард відкинувся на спинку крісла й перевів на дівчину зацікавлений погляд. Йорунн трохи зніяковіла, але все ж продовжила:

— Ви вчите мене магії. Ці заняття вимагають постійного опанування чогось нового. Дуже часто я не знаю, якою мірою зможу контролювати одне чи інше закляття. Подекуди, це небезпечно для мене й людей, які опинилися поруч, бо керування силою — складний процес. Гадаю, в демонів те саме: вони шукають нові джерела енергії й ладні для того навіть лізти у вимір, непридатний для існування. Вони вивчають наш світ, як я — цю книгу. Пробують, експериментують, можливо, передають далі отримані знання й роблять висновки. 

— До чого ти хилиш?

— Це не полювання, мілорде. Це — розвідка.

Хальвард підвівся, заклав руки за спину й кілька разів пройшовся по кімнаті, обмірковуючи її слова.

— Вважаєш, вони планують велике вторгнення? Але який в цьому сенс? Вони не здатні затримуватися тут більше, ніж на декілька хвилин. Звісно, щось поглинути вони встигнуть, але це ніби намагатися нагодувати армію одним шматком хліба раз на день. 

Вона теж замислилася, але ненадовго:

— Чому наш світ непридатний для них? Бо надто щільний. Ви самі казали, що матерія навколо нас, наші думки та емоції — це як магічне паливо для них. Той демон, Радник, він міг стати настільки «справжнім», що його утримували банальні кайдани й мотузки. А він — лише пересічна дрібнота, яка тягнула сили з магічно необдарованої людини. То що станеться, коли хтось із вищих демонів вбере ресурс, скажімо, декількох магічних жил? Цього вистачить, аби вирівняти щільність тіла демона й нашого світу?

Хальвард зупинився, ніби на стіну налетів. Йорунн продовжила:

— Я багато думала останнім часом. Згадувала степ і те, з чого все починалося. Розвідка й вивчення противника — ось ключові моменти, без яких перемога неможлива. А потім згадала вашу розповідь про матір. Ірдріш була напівкровкою, отже, хтось створив її із певною метою. Якою саме? 

— Вона ніколи про неї не казала. 

— Можливо, те, чого Господар чекає від Сабіра — і є її незакінчена місія? Це б пояснило, чому його так бережуть.

— Не виключено, але зовсім не обов’язково.

— Є ще дещо, що мене непокоїть. — Йорунн теж підвелася й підійшла ближче. Голос її прозвучав тихо, ніби вона й досі сумнівалася у власних висновках. — Вогняні колеса, про які розказували саяни… Вони не нагадали вам той перехід, що створила Ірдріш наприкінці вашої зустрічі?

У кімнаті повисло довге мовчання. Хальвард насупився, та Йорунн бачила, що її слова змусили його дуже й дуже занервувати.

— Демони не хочуть просто зжерти наш вимір з усією його магією, як чергову здобич на шляху від одного водопою до іншого. Вони шукають можливості прийти у цей світ та залишитися в ньому. 

Герцог відвернувся. Мовчки підійшов до столу, де все ще лежала розкрита книга, повільно перегорнув декілька сторінок.

— Ти не уявляєш, скільки енергії треба використати, аби збудувати стабільний перехід між вимірами. Демонів сотні, тисячі, тисячі сотень. Тільки на те, щоб перейти сюди, їм знадобляться години й дні. До того ж вони мають пов’язати первинну магію темряви й усі стихії нашого виміру, без цього перехід закриється сам по собі за декілька хвилин. 

— Це пояснює, нащо їм саме імператор.

— Навіть у нього немає такої могутності. Я вже мовчу про те, що втілення армії демонів у фізичні тіла виснажить й зруйнує половину континенту.

— Сабіра чи Господаря це зупинить? — жорстко уточнила вона. — Якщо це буде не та половина, на якій стоїть Золотий палац, а, наприклад, Великий степ чи Недоре з Міатою, гадаю, ціна буде визнана задовільною. 

— Йорунн, — він підійшов до неї впритул й поклав теплі долоні на її плечі. — Я розумію твої побоювання. І визнаю, що вони не безпідставні. Але ти певна, що в тобі зараз не говорить страх пережитого в Вітахольмі? Навала кочівників та навала демонів — не одне й те саме.

Вона зітхнула й опустила очі:

— Звісно, я не певна. Це все лише теорія. В мене жодного доказу власної правоти і я навіть не здогадуюся, як це можна було б перевірити.

Хальвард обережно підняв її підборіддя й зазирнув в обличчя:

— Але я вдячний тобі за спробу допомогти.

— Навіть якщо не надто мені вірите?

На його губах раптово з’явилася ледь помітна посмішка:

— Ти — моя учениця. До дідька розумна, вперта й обдарована. Нехтувати твоїми висновками — це дурість, якої я не можу собі дозволити. 

Її щоки почервоніли, і дівчина обережно вивільнилася з його напівобіймів:

— Знаєте, якщо ви хотіли мене трохи заспокоїти, то вдалося кепсько. Якби ви висміяли мою теорію і назвали мене переляканою дурепою, я б почувалася затишніше.