Глава 32.1

Ні заперечити, ні опиратися Мейрам не змогла. Занадто злякалася: ноги підігнулися, руки затремтіли. Невідомий, відчувши, що вона ось-ось впаде на підлогу, трохи послабив хватку і знову зашепотів:

— Вибачте, що налякав. Я зараз вас відпущу, будь ласка, не кричіть, бо цим ви підпишете смертний вирок нам обом. Кивніть, якщо зрозуміли.

Вона кивнула кілька разів, сподіваючись, що вийшло переконливо. Чужа рука забралася з її обличчя, і жінка інстинктивно відсахнулася вбік, ледь не вивалившись з-за колони на більш освітлений прохід. Утім, чоловік притримав її й притиснув палець до її губ. Легенько, немов маленькій дитині.

— Тихо, заспокойтеся. Я не зроблю вам нічого поганого.

Очі звикли до напівтемряви, й Мейрам з подивом упізнала Малкона.

— Ви? Ох трясця! Звідки ви тут взялися? — видихнула вона свистячим шепотом і сама осіклася, так голосно пролунав цей звук.

— Стежив за вами, зрозуміло.

— Відколи це? Я й сама не знала, де опинюся.

— Це вийшло випадково: помітив вас, коли ви тікали від будинку Махрана. В ім'я всіх Стихій, що ви взагалі там робили, тим паче в такий вечір?

— Хотіла попередити друга про небезпеку й попросити про зустріч із вами, — вона зам'ялася, — але, вочевидь, спізнилася.

— Добре, що хоч вас не помітили. Не думаю, що сьогодні варта стала б розбиратися з тим, хто і чому опинився поруч із будинком змовника. 

— Тобто, це дійсно те, про що я думаю? — запитала Мейрам ледве чутно. 

— Якщо я хоч у чомусь розбираюся, то в місті зараз триває різанина. Ваш брат вирішив покінчити з суперниками до того, як вони наважаться вдарити його у спину.

Мейрам обхопила себе за плечі й сперлася спиною о колону, аби не впасти.

— Пан Сіф Йонна, голова таємної служби... Він сьогодні розмовляв із братом, а секретар попереджав, що ясновельможний чекає на дуже важливі звістки, — вона сховала обличчя в долонях. — Яка ж я була дурна! Я мала здогадатися, мала б одразу поговорити із Сабіром.

— Вам було несила зупинити це. Мало того, лише б викликали зайві підозри щодо себе, — Малкон говорив настільки спокійно й твердо, що Мейрам майже повірила.

— Під час минулої смути було страчено понад тридцять людей… 

— Моліться, щоб цього разу не було гірше. Я бачив лише малу частину, але, схоже, варта отримала повну свободу дій. Ворота закриті до світанку, навряд чи комусь вдасться покинути місто.

— Я повинна поговорити з братом. Попросити зупинити різанину, — вона зробила рішучий крок убік, але Малкон знову потягнув її в укриття.

— Доки я відповідаю за вашу безпеку, ви нікуди не підете. Сабір ухвалив рішення, думаєте, ваші прохання зачеплять його серце? На кону корона і його життя. Він не буде вагатися.

— Але...

— Ні, це безглуздо.

Мейрам безпорадно закусила губи: в словах північанина був сенс. 

— Але ви обмовилися, що хотіли зустрітися зі мною, — нагадав Малкон. — Чому саме? 

Вона розгублено кліпнула очима, але все ж зібрала думки до купи:

— Я дещо дізналася, щоправда, сама досі всього не розумію, але… Брат збирає магію за допомогою цього, — вона витягла з-під одягу підвіску з золотим каменем. Малкон насупився, не розуміючи до чого вона хилить.

— Ці камені для того і призначені, наскільки я знаю.

— Не в тому сенсі, — шикнула Мейрам. — Тобто, зазвичай їм надають певного внутрішнього змісту, закладають конкретне призначення: підіймати воду для зрошення, зберігати тепло, освітлювати, лікувати опіки, стишувати піщані або морські вітри. Один камінь — одне закляття. Сабір просто наповнює їх неоформленою силою всіх чотирьох типів, як, як…

— Як накопичувачі?

— Точно. В дуже великих об’ємах. Майже половина всіх вантажів, які Дармсуд отримував по договору із саянами останні роки, використовується для зберігання магії, — вона ковтнула повітря й квапливо продовжила: — Я бачила схеми й розрахунки, на жаль, надто складні, не знаю про що конкретно йшлося. Можу тільки оцінити масштаб задуму: брату потрібні потужні запаси енергії, аби створити щось. І нехай мене демони роздеруть, якщо це щось піде на користь нам усім.

— Зможете хоч приблизно відтворити ці схеми? 

— Ні, — вона зціпила зуби від досади. — В мене була лише хвилина, й та випадкова, до того ж мене не вчили магії такого рівня, яким володіє брат. Можливо, Діяр знає? 

— Не схоже, що ми зможемо поставити йому це питання.

Малкон м'якими обережними кроками перемістився до наступної колони й поманив за собою Мейрам. Завмер, вслухаючись. Переконався, що охорона ясновельможного зосереджена на жерцях, і просунувся ближче. Ще кілька таких кроків — і розмова двох чоловіків перестала дробитися й розсипатися осколками відлуння, оформившись у чіткі слова.