Глава 31. Зрадників не вибачають

Те, що в місті відбувається щось недобре, стало зрозуміло не відразу. Вулиці виглядали звично чистими та спокійними, проте попри приємну і таку бажану вечірню прохолоду вікна будинків були зачинені. Чим далі від палацу, тим менше зустрічалося перехожих. А ті, що були, обережно озиралися й поспішали сховатися за високими парканами й міцними дверима. Зате бруківкою крокували подвоєні загони вартових у супроводі лучників і сурмачів.

Коли здалеку пролунало тривожне виття бойової труби, Мейрам поправила на обличчі сіру хустку і подумки подякувала своєму передчуттю: ошатні придворні вбрання у такій ситуації виглядали б недоречно. 

За кілька десятків метрів їй довелося сховатися в тіні бічного провулка, аби не потрапити на очі вартовим. Прогриміли кам'яною бруківкою важкі кроки, їм услід загавкали стривожені собаки. Десь відчинилися й одразу ж зачинилися віконниці. А від річкових причалів далеко внизу піднялася тонка цівка чорного диму. Не минуло й хвилини, як ще одна пожежа зайнялася біля складів, де розташовувалися збройові майстерні. Зовсім близько пролунали крики, схоже, в будинках торговців теж було неспокійно.

— От халепа!

Мейрам хотілося бігти з усіх ніг. Серце калатало так, що дихання перехоплювало. Довелося закликати на допомогу все своє самовладання, аби не кидатися безлюдними вулицями, наче перелякана дичина. Так справа не піде, надто легко привернути непотрібну увагу, але й зволікати, схоже, було не можна. Квапливо пересуваючись від однієї густої тіні до іншої вона майже дісталася будинку Махрана, коли побачила попереду яскраві цятки факелів та людські силуети: вулиця ювелірів точно не спала.

«Запізно. Йти далі немає сенсу. Треба повертатися до палацу, поки ще є час»,  — думки наскакували одна на одну. Мейрам позадкувала, обернулася і ледь не застогнала: вулицею крокував ще один загін озброєних до зубів чоловіків. Обличчя їхні були приховані щільними пов’язками, зброя тьмяно блищала у світлі смолоскипів. У тому, що зараз станеться щось жахливе, сумнівів не залишалося. Мейрам щосили втиснулася в дерев'яні стулки чужих воріт, напівприкриті довгими виноградними лозами, і заплющила очі.

Їй пощастило. Воїни пройшли повз, не помітивши самотню фігурку, закутану в темні тканини. Ледве тупіт ніг віддалився, Мейрам кинулася геть.

Дармсуд тим часом наповнили крики, брязкіт зброї, запах диму та сполохи червоного світла. Кілька разів Мейрам довелося змінювати напрямок, щоб уникнути зіткнення з войовничо налаштованими вартовими. Вона втомилася й почала панікувати, коли дорога нарешті виштовхнула її на широку храмову площу.

Тут Мейрам зупинилася, озираючись на всі боки, як зацькований звір. Від храму до палацу було не так вже й далеко, але ноги вже тремтіли від страху й напруги. Площа виглядала напрочуд пустою та мирною. З відкритих воріт храму на сходи падало ласкаве золоте світло. «Я просто перечекаю, — виправдання знайшлося саме по собі. — Або знайду провожатих і повернуся разом з охороною». 

І Мейрам зважилася: легкими кроками піднялася наверх й ковзнула всередину, тримаючись між рядом колон і стіною. Того, що слідом за нею ковзнула висока чоловіча тінь, вона не помітила.

***

Храм зустрів її спалахами вогнів і тремтячими тінями. Під куполом розкочувалося відлуння сердитих голосів. Посеред величезного порожнього простору Мейрам побачила знайому постать в оточенні охорони: ясновельможний імператор розмовляв із Діяром. Навколо Сабіра спалахували й гасли вогники всіх відтінків, повітря ущільнилося й закручувалося маленькими тугими вихорами — вірна ознака того, що брат розлючений і практично не контролює себе. Верховний жрець, навпаки, був сповнений спокою і не виглядав наляканим. На відміну від чотирьох своїх помічників, що стояли трохи позаду.

Мейрам тихенько вилаялася: отже, Діяр й справді мав пряме відношення до заколоту. Але те, що брат не заарештував жерця одразу, давало надію, що справу ще можна владнати. Жінка рішуче зробила крок уперед, але в цю мить її схопили, міцно затиснули рота і з силою смикнули у найтемніший закуток. Гарячий шепіт обпік шкіру, що охолола на вечірньому повітрі:

— Мовчіть і не сіпайтеся, якщо хочете прожити ще хоч пів години!