Глава 30.2

***

— Мій пане, ось відомості, які ви просили. — Сіф Йонна, голова таємної служби Золотої імперії, поклав на стіл перед Сабіром складений учетверо і запечатаний сургучем аркуш паперу.

— Усі геть, — коротко наказав імператор, витонченим жестом відсуваючи перо й чорнило, — а ти влаштовуйся зручніше, поговоримо.

Сіф покірно завмер у кріслі, спостерігаючи, як безшумними тінями ковзнули за двері слуги й двоє секретарів. Сабір підняв конверт і зважив його на долоні.

— Такий легкий, але ж у ньому стільки смертей, що мало хто впорається з подібною ношею, — зауважив ясновельможний. — Це повний список імен?

— Абсолютно, — кивнув глава таємної служби. — Я записав усіх підозрюваних: від призвідників до посильних. Зрозуміло, ступінь провини у них різна, але я вирішив, що вам варто знати кожного.

Зламавши печатку, імператор занурився в читання. На обличчі його поступово наповзла крива посмішка.

— Цього варто було очікувати, — протягнув він, акуратно розкладаючи аркуш перед собою на рівній поверхні столу.

— Мені шкода, — Сіф Йонна точно відміряв пошану і співчуття. Ідеальний баланс, аби висловити відповідну ситуації гаму емоцій.

— Але підозрювати й знати напевно — зовсім не одне й те саме. Звісно, я не вірю на слово купці пихатих аристократів, але ці звинувачення… Більш ніж половина моєї власної ради? Ти впевнений, що твої люди не помилилися?

— Я особисто відбирав кожного виконавця для цієї роботи, — Сіф встав, підкреслюючи важливість своїх слів. — У мене є свідки та перехоплені листи, а також підслухані та записані розмови, завірені присягою.

— Леонард Борре, Умар бен Діліш, Сохраб Арах вар Навід, — імператор провів пальцем лінію під першими трьома іменами. — Тут я навіть не здивований, вони грали надто грубо: прямі й чесні настільки, що не давали собі клопоту приховувати ворожість. Напевно, їм вбачалася в цьому певна хоробрість. Як думаєш, Сіф?

— Складно припустити, але можу дізнатися напевно. Якщо вам потрібні точні відповіді, а на цілісності й життєздатності цих людей ви не наполягаєте, то за кілька годин я надам необхідні відомості, — зазвичай невиразне обличчя Сіфа разюче змінилося: холодні, абсолютно нерухомі очі загорілися нездоровою жагою, ледь помітна посмішка наблизилася до вищиру.

Сабір тільки посміхнувся. Чомусь багато хто вважав голову його таємної служби вдалим підлабузником, який просто пригрів місце біля трону і домігся нинішнього становища лестощами та інтригами. Імператор точно знав, що за фасадом стриманої, врівноваженої, непоказної людини ховається жадібний до чужого болю і крові монстр. Гостро відточений розум, вроджена жорстокість і вміння приміряти на себе маски перетворювали його на підступного супротивника. Сіф легко сходився з людьми, говорив тихо й ввічливо, був ненав'язливий й скромний, умів уважно слухати й дивитися. А ще — опинитися в потрібному місці в потрібний час. Мало хто був здатний розпізнати його справжню суть одразу, а коли дізнавалися, зазвичай ставало надто пізно.

Глава таємної служби отримував задоволення від своєї роботи. І не гребував особисто вести допити в глибоких приміщеннях під імператорським палацом. Сабіру був більше цікавий результат, Сіфа надихав процес.

Тримати таку людину біля трону було необхідно, але небезпечно. Тому імператор одразу зібрав достатньо відомостей про маленькі слабкості глави таємної служби. Між ними відбулася відверта розмова. Сіф оцінив вміння ясновельможного знаходити переконливі аргументи та магічною присягою підтвердив свою беззастережну вірність трону. Закінчилась та розмова обопільною домовленістю: корона отримувала відомості, Сіф Йонна — захист від допитливих захисників закону.

А на те, що з його дому постійно зникали молоді раби й рабині, і на околицях Дармсуду знаходили понівечені тіла, позбавлені облич, можна було закрити очі.

— Немає сенсу, — нарешті озвався імператор. — Я вбачаю в таких вчинках тільки дурість, а дурні мені не цікаві. Щодо інших, — імператор позначив червоним чорнилом кілька імен нижче, — поки затримати, але не калічити. Надаси мені всі наявні відомості в подробицях. Щоб вирішити, що робити далі, я повинен розуміти ступінь їхньої провини. Можливо, хтось заслуговує на право покаятися.

— Слово ясновельможного — закон.

— А ось хто мені цікавий — це верховний жрець Діяр. Його я не очікував побачити у твоєму списку. Розкажи докладніше.

— Його роль вторинна, але все одно величезна: він запропонував змовникам чітке дотримання нейтралітету в питанні розділу влади. Обіцяв не втручатися на вашому боці й тримати всіх стихійників, що мають бойові навички, якомога далі від столиці щонайменше місяць. Крім того, мав знешкодити вас якщо справа дійшла б до магічної сутички.

— І що попросив натомість?

— Постійне місце у малій імператорській раді незалежно від того, чи буде вона регентською, чи при новому главі держави. І подальше невтручання у справи служителів стихій, звісно.

— Що ж, тоді він не до кінця втрачений. Але дай вгадаю: у нього різні договори з усіма трьома головними претендентами?

— Ясновельможний бачить людей наскрізь, — підтвердив голова таємної служби.

— Жерця поки що не чіпай. З ним усе дещо складніше, ніж здається. Я поговорю з ним сам сьогодні ж увечері. 

— Підкоряюся вашій волі.

— А це хто такі? — палець імператора вперся в довгий перелік людей, відокремлених від інших жирною рискою.

— Ніхто. Бруд під ногами, — недбало відгукнувся Сіф. — Слуги, найманці, постачальники зброї, ковалі, майстрові, торговці. Є навіть один ювелір.

— Та невже? З тих, хто працює з краденим?

— Аж ніяк. Шановний майстер, знаменитий на всю столицю, Махран бен Шарді. Зразковий чоловік, турботливий батько.

— І що ж поважному сім'янину не жилося спокійно? Поділися, мене з'їдає цікавість.

— Через нього йшов перепродаж деяких дорогих прикрас родин Борре й Умара бен Діліш. Перший, як ви знаєте, розпродає спадок матері, другий, до його честі, свій власний. І, зрозуміло, гроші ці призначені на оплату найманих загонів. Точніше, раніше призначалися.