Глава 26.1

***

— Мій батько рано прийняв правління. Його молодість пройшла у військових походах під прапорами імператора, зрілість — у справах герцогства. Відомий воїн, обдарований маг, вірний трону підданий, що не мав ані дружини, ані спадкоємця влаштовував усіх. Аристократія Дармсуду потай вже ділила його спадщину, перешіптуючись, що нарешті лінія магів темряви перерветься. Сила в нього, мовляв, протиприродна: тисне, відштовхує й лякає. І не дає герцогу породити навіть бастарда.

Аж тут під час рутинної поїздки прикордонними фортецями батько випадково натрапив на Ірдріш. Вона жила в глухому селі на відшибі, приймала пологи, зцілювала сінці й порізи. Мати уже вийшла з пори юності, але поруч із герцогом, чиє волосся було наскрізь пронизано сивиною, виглядала майже дівчиною. Багато хто говорив, що проста сільська цілителька зачарувала правителя, використовуючи свій дар. Насправді магія зіграла тут не останню роль: темрява потягнулася до темряви. Цим двом просто судилося зустріти одне одного.

Ірдріш виявилася ідеальною дружиною герцога: скромна, розважлива, уважна. За кілька років загальна недовіра до неї змінилася повагою і щирою прихильністю. Через два роки оголосили про те, що герцогиня чекає на дитину. Батько був у нестямі від щастя, мати ж раптово стала різкою й відлюдною. Зрештою, вона наполягла на тому, щоб покинути Кінна-Тіате і перебратися у віддалений мисливський будиночок. Герцог сильно дивувався, але не зміг відмовити дружину.

І ось тоді вона розповіла батьку правду про себе. В ній текла кров іншої раси: вищих демонів, породжень первісної магії, мандрівників між світами, дітей чистої темряви. «Я — виродок, мішанець, результат порочного зв’язку, до того ж така, що посміла відмовитися від нелюдської половини. Вони мали вбити мене, та я втекла й  сховалася. Тепер вони можуть прийти за моїм дитям. Якщо він успадкує мою силу, його прихід у цей світ відчують». 

Герцогу вистачило розуму прислухатися до її попереджень. Хоча ніхто в Недоре не бачив демонів на власні очі, ризикувати довгоочікуваним сином він не став. Я народився в повній таємниці, далеко від Кінна-Тіате. Знадобилося кілька місяців, аби зрозуміти, що по наші голови ніхто не прийде.

Ми із матір’ю повернувся до столиці. Було влаштовано величезне святкування на честь спадкоємця, а потім потекли роки, сповнені любові та спокою. Один із найяскравіших моїх спогадів — як ми всі разом сиділи біля каміна. Мама вишивала, ми з батьком читали якусь книжку про стародавні подвиги давно забутих лицарів. Я був зовсім малим, пам'ятаю, що сидів на колінах батька і ноги мої не діставали до підлоги.

Коли мені виповнилося дванадцять років, дар несподівано прокинувся. Він виявився настільки потужним, що при першому ж прояві мало не зруйнував половину замку. На щастя, поруч перебувала герцогиня, яка встигла перехопити мою силу і перенаправити її в безпечне річище. З цього дня мати особисто зайнялася моїм навчанням.

В той час мене дивувало, що вона сховала свою темряву. Не користувалася нею, обрала роль тіні за плечем чоловіка. Зараз я розумію, що Ірдріш рятувала найдорожче: нас із батьком. У п'ятнадцяти років я перевершував за вміннями й знаннями герцога, у вісімнадцять майже наздогнав матір. Коли мені виповнилося двадцять, стало зрозуміло, що змішання крові магів і вищих демонів призвело до несподіваного результату: я не такий, як усі мої предки. Моя сила — сира, неоформлена, потужна — була частиною плетіння світу, однією з його складових. А я — лише вдалий провідник для неї.

Мені було двадцять шість, коли батько відчув, що час його спливає. Він передав мені правління і тихо згас на руках дружини.

Ірдріш була невтішна. Я не впізнавав її: тиха, із заплаканими очима, в чорному з ніг до голови. Вона перестала їсти, спілкуватися з ким-небудь, втратила інтерес до навколишнього світу, годинами просиджувала в склепі. А потім прийшла до мене і сказала, що більше не може залишатися тут.

Я тоді не зрозумів, що вона мала на увазі. Ми піднялися в гори. Не сюди, набагато далі, туди, де життя відступало під натиском бездушного льоду і вічного холоду. І тоді Ірдріш дозволила темряві, що ховалася всередині неї, вирватися на волю. Її магія розірвала реальність з такою легкістю, ніби та була шматком старої тканини. А потім мати просто пішла. І хоча серце моє розривалося, я щиро сподівався, що доля дозволила душам коханих з'єднатися, аби й далі йти разом невідомими стежками.

Для мене почалося нове життя. Я повернувся в Кінна-Тіате прямо назустріч злим звісткам. Рада імператора оголосила, що сумнівається в законності моїх прав, оскільки в них є незаперечні докази подружньої невірності моєї матері. Надали якихось свідків, які клялися, що в герцогині був таємний зв'язок, до того ж не один. Мовляв, герцогиня обдурила чоловіка, підкинувши йому байстрюка, а народжувати відправилася у глушину, аби приховати результати власної зради.

Я був молодий, дурний, гарячий. І сповнений туги, бо ще не примирився із подвійною втратою. Коли під дахом мого дому, в моїх же землях мені в обличчя кинули ці ганебні звинувачення, я розлютився та наговорив багато зайвого. А потім, втративши контроль над собою, наказав схопити послів, відшмагати та з ганьбою вигнати з міста.

Імператор не пробачив мені цього. За найвищим наказом мене схопили. У Золотих землях знайшлися знавці магії, що зуміли заблокувати мою силу. Я став в’язнем, позбавленим не тільки сім'ї, а й частини свого єства, своєї магії. Герцогство перейшло під особистий контроль ясновельможного. Усіх моїх союзників або стратили, або відправили у заслання, де вони й загинули. А я залишився один, у кам'яному мішку на довгі роки.

Мало хто розуміє, що мені довелося пережити, які чорні думки мучили мій і без того збентежений розум. Я бився о стіни, як звір о грати, але не міг знайти виходу. Я кричав до хрипу й стогону, але у відповідь чув лише тишу. Мене тримали в невіданні й самотності, я втратив рахунок дням, рокам, десятиліттям. Пам'ять підводила, спогади щасливого минулого змішалися з моторошними видіннями майбутнього. Крок за кроком я втрачав людське єство.