Глава 25.1

Спочатку Мушарафф бен Рушді лякав її. У нього були несподівано променисті сині очі, а усі в пустелі знали, що синій — не до добра. Лише ті, від кого відвернулися всі сім пустельних вітрів, отримують такий колір очей. Однак караван плавно просувався піщаним морем, інколи надовго зупинявся у гостях і поповнювався новачками, здебільшого юнаками та дівчатами, а нічого поганого не ставалося.

Нура з подивом для себе виявила, що така от некваплива мандрівка може бути захопливою пригодою. Цілий день вона могла провести в комфортному сідлі, погойдуючись на спині верблюда, або просто йти в його тіні, відчуваючи пухку м'якість пісків під ногами. Ніхто не виявляв щодо неї та інших рабів неповаги або грубості, не примушували виконувати важку роботу. Їх годували, оберігали й один раз навіть побалували прогулянкою по ринку в невеликому містечку.

Коли пустеля закінчилася, і караван заглибився в обжиті землі імперії, Нура остаточно розгубилася. Про таку красу вона ніколи навіть не чула. Її оточували зарості дерев з розлогими кронами, зелені оброблені поля, зрошувальні канали, річки, чисті озера, заможні села й маленькі міста, побудовані з каменю і сховані за кільцем мурів… А ще з кожним днем на самому обрії зростали засніжені піки гір, що вабили й лякали одночасно.

Нарешті, караван дістався невеликого і дуже охайного містечка недалеко від Дармсуду. Тут юнаків і дівчат відокремили та поселили в різних будівлях, ретельно стежачи, щоб вони не змогли спілкуватися.

Минуле навіки залишилося позаду. Нура канула у вічність, отримавши в школі Мушараффа бен Рушді довге і співуче ім'я — Арселія. Дівчинку вчили письма, читання, малювання, історії, географії, математиці, медицині, мистецтву бесіди й танців. За три роки вона досконало опанувала три мовами й два стилі письма — офіційний і скоропис. З легкістю могла намалювати по пам'яті портрет людини, яку бачила лише мигцем. Могла вести господарство та облік у невеликому будинку, відмінно співала, віршувала і танцювала, а на додачу могла підтримати будь-яку бесіду: хоч про вірування і релігії, хоч про обробку полів й збір урожаю.

Останніми заняттями Арселії і її подруг стали уроки кохання. Дівчатам розповідали, як дарувати й отримувати насолоду від близькості. Вчили досліджувати людське тіло, показували, як торкатися, аби збудити бажання. Розказували, як опановувати насолоду й біль, а разом із тим — як керувати пристрастями, аби утримувати зацікавленість чоловіка й розпалювати його жагу. Їм дозволялося усе, окрім одного: втрати цноти. Цей дар мав дістатися лише майбутньому хазяїну.

Арселії виповнилося сімнадцять, за мірками її народу — неприпустима старість для незаміжньої дівиці. Але тільки тепер Мушарафф вирішив, що навчання можна закінчити. І приступив до найважливішого: пошуку покупця, здатного оцінити таланти вихованки й відшкодувати витрати на її освіту.

Арселію примітив розпорядник імператорського палацу. Поспілкувавшись із дівчиною й оцінивши глибину її розуму, він заплатив необхідну ціну без торгу, і вже за три дні Арселія переступила поріг імператорського гарему.

Нове місце не на жарт злякало і засмутило її. Тут жили десятки жінок, які відчайдушно боролися за можливість потрапити хоч на одну ніч до ясновельможного Сабіра, зацікавити його і, якщо боги будуть прихильні, народити йому спадкоємця. У замкнутому приміщенні жили рабині з ринку, вільні жінки, віддані в дар своїми ж родичами, узяті силою полонянки. Минуле у гаремі не мало значення: і колишні жебрачки, і дочки багатіїв мали однакові права. Тобто, не мали жодних, принаймні доти, поки не отримували від імператора хоч найменший знак уваги. Повітря гарему було буквально просочене ненавистю і суперництвом, у хід часто йшли не тільки плітки, а й наклепи й отрута.

Арселія намагалася здаватися тихою й непомітною. Однак незабаром її представили імператорові, нахвалюючи, як майстерно зроблену іграшку. Ховатися стало запізно. Їхній перший вечір перетворився для Арселії у небезпечний вир розмов, відчуттів, пристрасті й насолоди, а ранок був схожий на тихий зимовий світанок: тихий, ніжний і невловимо прекрасний.

На превеликий подив головного євнуха, ясновельможний не на жарт зацікавився вихованкою бен Рушді. У цій скромній красуні несподівано для самого себе він знайшов щось особливе. Арселію, як і інших до неї, супроводжували у покої ясновельможного ввечері й мали одразу ж проводжати в гарем, щойно імператор задовольнить свою пристрасть. Але непомітно й природно, наче так і було задумано, Арселія затримувалася в імператора до ранку. Допитливі слуги шепотілися між собою, що ці двоє не стільки віддаються фізичним втіхам, скільки насолоджуються спокоєм, музикою чи бесідою. А ще — що пані Арселія більше слухає, ніж говорить.

Минуло небагато часу, а імператор став кликати рабиню до себе і вдень, щоб вона грою, піснею або легкими дотиками допомагала розігнати його поганий настрій. За кілька місяців їй дали титул першої наложниці й виділили окрему кімнату. А через рік з'ясувалося, що вона чекає на дитя.

Ясновельможний був здивований і сповнений недовіри, адже за багато років жодна жінка не завагітніла від нього. Було скликано раду магів і лікарів, імператор вимагав, щоб встановили батьківство майбутньої дитини. За Арселією спостерігали й вдень, і вночі. Її вивчали, допитували й ледь не розбирали на частини, доводячи до сліз однаковими запитаннями, підозрілістю і прискіпливістю. 

Розгадка виявилася простою й навіть трохи банальною: в дівчини виявили не абиякі здібності до магії Землі. Так, нерозвинені й неоформлені, бо ніхто й ніколи не займався її навчанням стихіям, втім достатні для будь-якого жерця середньої ланки. Сама Арселія даром користуватися не вміла і навіть не підозрювала про його існування, але сила дозволила їй зачати майбутнього спадкоємця.

Йшов час. Тіло Арселії змінювалося, округлялося, втрачало легкість і привабливість. Сабір втратив до неї будь-який інтерес і знову став приймати у себе інших жінок. Стосунки між ясновельможним і його колишньою улюбленицею охололи, але Арселія знову проявила покірність і змирилася. А згодом всі затамували подих в очікуванні первістка Сабіра.