Глава 25. Наложниця імператора

Покої першої наложниці імператора були одним із найзахищеніших і водночас найбезнадійніших місць в усьому палаці. Арселія займала кілька кімнат, до її спальні примикав крихітний особистий садок, оточений з усіх боків високими мурами, оповитими плющем і повзучими трояндами. У її підпорядкуванні перебувало понад десять жінок, основним заняттям яких було доведення вигляду пані до майже небесної досконалості. Для Арселії готували окремі кухарі, одяг їй шили з найвишуканіших тканин нечуваної вартості, прикраси суцільно складалися з коштовного каміння, оправленого в біле й червоне золото, під дверима день і ніч чергувала озброєна варта. При цьому пані Арселія почувалася до божевілля самотньою і нещасною.

Її доля, як і доля багатьох уродженок пустельних регіонів, була визначена наперед із самого початку. Народжена в сім'ї з жорстким верховенством старших чоловіків, вона мала рости покірною, слухняною і непомітною. Коли її тіло прокинулося, їй стали підбирати нареченого, зрозуміло, виходячи з потреб роду і вигод, які міг принести цей шлюб. Арселія, яка тоді носила ще дане при народженні ім'я —  Нура — не протестувала і не сперечалася. Їй би й на думку таке не спало, бо так було заведено здавна, а про інше життя вона й не чула.

Жінка — тінь чоловіка, насолода і продовжувачка його роду. Стати дружиною і принести в дім нового господаря мир і спокій — єдина мета, дана їй у житті. Тому коли дід викликав її, закутану в багатошарові шати, щоб сповістити про дату весілля, Арселія не наважилася навіть запитати, хто він і звідки. Навіщо? Усе дізнається згодом. За неї внесли викуп,  залишалося тільки почекати належні два тижні до дня переходу в нову сім'ю. Їй ішов тринадцятий рік.

Втім, у людські плани втрутилася доля: наречений Нури, нестарий ще й заможний чоловік, загинув на полюванні, зламавши спину під час падіння з коня. Весілля не відбулося, і на дівчину дивилися із неприкритим жалем. За законами пустелі вона все одно вважалася вдовою, до того ж позбавленої надії народити спадкоємця. Мало хто наважився б знову запропонувати їй новий шлюб, хіба що взяв третьою, останньою дружиною якогось старого.

Дід був засмучений, адже недобрий поголос заплямував насамперед честь глави сім'ї. Втіхою слугувало лише те, що родичі нареченого не стали вимагати викуп назад, залишили його своєрідною платою за зруйновані задуми. Самій Нурі з цих грошей не дісталося жодної мідної монети, оскільки вона не стала господинею власного шатра.

Минуло півтора року. Молодші сестри Нури покидали родину одна за одною. Юна вдова щиро раділа, що їхні життя складуться краще. І терпляче чекала рішення, яке дід ухвалить щодо неї. Час тягнувся, наче липкий мед, але вітер змін все одно подув несподівано: доля набула вигляду мандрівника, з ніг до голови затягнутого в дорогі, шиті золотом білі тканини.

Неочікуваний гість з'явився на порозі шатра напередодні великої бурі, коли небо вже стало червоно-коричневим через пісок, що піднявся в повітря. У негоду в дім пускали всіх, навіть знедолених і вигнаних, кровних ворогів і кривдників, людей іншої віри й злодіїв, бо так наказував священний закон гостинності. Суворі умови життя багато в чому визначали й жорсткі норми моралі, яких люди дотримувалися неухильно. Доки сім вітрів пустелі билися між собою, ніхто зі смертних не мав оголювати зброю або навіть просто лаятися. 

Утім, мандрівникові в домі Нури зраділи, бо він не був ані розбійником, ані волоцюгою. Мушарафф бен Рушді назвався купцем, хазяїном школи рабів, що збирає живий товар для перепродажу на найкращих ринках імперії. Його покупцями були не звичайні вільні громадяни, а лише обрані щасливчики: знатні вельможі, найбагатші з торговців, знамениті маги. Та й на справжній ринок його раби не потрапляли: товар підбирали індивідуально, готували для кожного клієнта, приділяючи максимум уваги як зовнішньому, так і внутрішньому наповненню.

Нуру цього дня покликали служити гостям. Юна дівчина прислухалася до реву негоди, і думала про те, як розгнівані піски намагаються посікти щільні шкіри, якими накривали зверху м'які вовняні покрівлі осель пустельного народу. Опори шатра інколи тремтіли під шаленими ударами стихії, але стояли міцно, вкопані в пісок більш як на половину своєї висоти.

Оскільки Нура перебувала в домі свого роду, обличчя її не було сховане за щільним покривалом, лише волосся огортала біла траурна тканина, перехоплена в трьох місцях крученим чорним шнуром. Мушарафф уважно розглядав її обличчя, відверто милувався граціозністю юного тіла, плавністю жестів, витонченим поворотом голови.

Сама Нура, звісно, цих поглядів не помічала. Куди там! Вона боялася зайвий раз підвести очі, щоб не викликати гніву діда. А от він, навпаки, відразу зрозумів, до чого йде. Коли жінки закінчили прибирати зі столу й пішли геть, Мушарафф поцікавився, хто ця дівчина, що носить хустку вдовиці в такому юному віці. Потім ніби у роздумах провів рукою по огрядній, акуратно підстриженій бороді, в якій уже пробилися сиві волосинки. І запропонував викупити у господаря шатра його онуку.

— Я бачу, що доля її тут буде гіркою, — зазначив гість. — І лише хочу допомогти.

Дід хитнув головою:

— Але вона вільнонароджена. Як віддати рідну кров у неволю?

— Я можу запропонувати їй те, про що багато хто з вільних лише мріє. Я майстер своєї справи, а вона подібна до необробленого алмазу. 

— І коштує стільки ж.

— Коштуватиме, мій добрий господарю. Колись у майбутньому. На навчання йдуть роки, я витрачатиму чималі гроші на вчителів, їжу, одяг, лікування й утримання, тому зараз не можу запропонувати вам надто високу ціну. Але зрештою ваша онука стане прикрасою якогось знатного дому. Чи це не честь для родини?

Як і слід було припустити, коли тільки буря вщухла, Нура покинула шатро разом із караваном.

Вона сприйняла зміни з належною покірністю. Більш того: опустилася перед старим на коліна, поцілувала коричневу й зморщену від сонця руку діда і пообіцяла щосили старатися на благо своєї родини. Так, зовсім неочікувано для самої себе, дівчинка вступила в нове, сповнене відкриттів життя.