Глава 23.3

***

Наступний день приніс із собою вітер. Різкий і поривчастий, він розірвав завісу хмар і відігнав її до гірського підніжжя. Сонячні промені щедро осяяли вимиту дощами землю. Столиця радісно привітала світанок, засяяла позолоченими шпилями та червоними стягами. Особливо ошатний вигляд мав перевитий терасами й садами імператорський палац, що розкинувся на високих пагорбах. Багатотисячне місто прокинулося, скидаючи з себе зимове заціпеніння, і наповнилося невгамовним гомоном.

Навколо Дармсуда простягалися великі луки, порослі низькою травою, тому загін, що наближався до головних воріт, побачили здалеку. До моменту, коли кортеж з Мейрам дістався воріт, міські витріщаки вже зібралися вздовж дороги. Вони з  жадібним інтересом ловили найменші знаки того, як пройшла поїздка двох високопоставлених людей у далеку й овіяну легендами долину Недоре і Міати. Коли відсутність радника помітили, натовпом прокотився шепіт, найрозумніші зі спостерігачів поспішили геть.

На сходах палацу леді Мейрам зустріли за всіма правилами. Ясновельможний спустився, аби подати руку сестрі й виявити тим самим своє найвище їй заступництво. Потім потягнулася довга і безглузда низка офіційних привітань, і лише ближче до полудня леді Мейрам нарешті усамітнилася у своїх покоях, щоб перепочити й змити з себе тягар кількаденної подорожі.

В мармуровій купальні на неї чекала гаряча вода, щедро розбавлена оліями, що мали зняти зайву втому. В кімнати принесли жаровні з вугіллям, змішаним з пахучими смолами, на столі чекали вишукані страви, навколо метушилися служниці, улесливо зазираючи в очі своїй хазяйці.

Однак Мейрам дивилася на все це з незрозумілою для себе тугою. Перед її уявним поглядом постала кімната в суворому й такому далекому тепер замку, де затишно потріскував камін, а за вікном мела хуртовина. Одна з її особистих рабинь, закінчивши розбирати речі, запитала дозвіл перебрати й розкласти коштовності.

Мейрам кивнула, ліниво спостерігаючи за вправними рухами дівчини. Деякі прикраси та відклала окремо, судячи з усього, в дорозі вони злегка втратили свій блиск і потребували чищення. В останню чергу дівчина взяла до рук нову підвіску з жовтим каменем, яку Мейрам залишила на столику перед обмиванням.

— Яка краса, міледі, — захоплено помітила служниця. — Дивовижно пасує до кольору вашого волосся. Чи дозволено мені буде запитати, звідки вона?

— Камінь з півночі, — байдужим тоном пояснила леді Мейрам, приймаючи в дівчини підвіску й розглядаючи її проти світла. — Подарунок герцога, чи то як згадка про подорож, чи то як вибачення за незручності. Але ця дрібничка подобається мені настільки, що я носитиму її постійно. Що думаєш? Мені личить? — Мейрам вдягла ланцюжок на шию, відчуваючи, як по тілу прокотилася ледь помітна хвиля заспокійливого тепла.

— Ви прекрасні, пані, і цей камінь лише це підкреслить, — тихо відповіла дівчина, опускаючи очі.

— Напевно, ти маєш рацію. Але мені чогось бракує. Потрібно підібрати комплект: сережки або каблучку. Запроси до мене ювеліра, Махрана бен Шарді. Нехай прийде зі зразками, гадаю, ми знайдемо що-небудь відповідне. Передай, що я чекаю його завтра вранці.

— Як буде завгодно міледі, — схилилася в поклоні рабиня.

— До речі, як поживає мій племінник і його мати?

— У доброму здоров'ї. Пані Арселія вже повністю оговталася після пологів та й для дитини загроза минула.

— Імператор відвідує її?

— Зрідка, міледі. Він заходить провідати сина.

— Передай пані Арселії, що я прийду до неї сьогодні ввечері.

— Як накажете. Ще щось?

— Поки це все, йдіть, я хочу відпочити, — владним жестом Мейрам відіслала служниць.

Коли двері за ними зачинилися, вона полегшено видихнула: Золотий двір прийняв її назад.