Глава 23.2

На порозі з’явився слуга. Він тихою тінню прослизнув до столика біля каміна і поставив на нього тацю з гарячим вином і келихами, потім повісив на спинку крісла Мейрам сухий одяг і мовчки вийшов. Коли двері за ним зачинилися, імператор власноруч наповнив келих і простягнув його сестрі.

— Вибач мою нестриманість. І випий це, тобі варто зігрітися.

Сестра кинула на нього важкий погляд, але напій прийняла і навіть зробила кілька маленьких ковтків.

— У тебе, як завжди, прекрасне вино. Дякую. — Вона простягнула йому руку: — допоможи мені встати.

У каміні клацнуло вугілля, з-за вікна почувся шерхіт зливи. Схоже, сьогоднішня ніч вирішили стати штормовою. Імператор наповнив ще один бокал і продовжив перервану розмову, немов останніх п'яти хвилин і не було.

— Який він мав вигляд? Той свідок, якому не пощастило вижити. Як його катували? Різали? Палили? Відривали по шматочку?

— Він був цілим, принаймні всі руки й ноги були на належних місцях. Але магія Хальварда пробудила його потаємні страхи, зробивши їх нескінченними. Усі ми чогось боїмося, ця людина не була винятком. Він зламався не від болю, а від того, що жило в його розумі. Жахливе видовище.

— Треба буде спробувати, може не тільки темрява здатна на це, — цікавість в очах імператора була абсолютно щирою. — Чому тобі взагалі дозволили дивитися на допит?

— Хотіли перевірити, наскільки я замішана у всій цій справі. Напевне, вивчали мою реакцію.

— Згаяли час: ти надто розумна й обережна, навіть я не можу прочитати тебе до кінця, — Сабір злегка посміхнувся, визнаючи свою помилку. — Тебе пробували залякати?

— Ні, брате. Хальвард не та людина, яка буде створювати собі проблеми без зайвої потреби. Мене не чіпали, і моєму життю насправді нічого не загрожувало.

— Якщо чесно, я взагалі не збирався втягувати тебе в цю історію, — поморщився імператор. — Але ти так наполегливо рвалася в цю подорож, а я був упевнений, що з тобою не станеться чогось невиправного…

— Удам, що повірила, — чарівно посміхнулася Мейрам. — Зате тепер ти можеш дізнатися все з перших рук. 

— Хотілося б вірити, що тільки я. Тож будь обачна, сестро. Ти все ще йдеш по краю, а життя твоє висить на волосині. Є щось, що я ще маю знати?

— О так: магічне вторгнення у свідомість радника випустило на волю іншу сутність.

Обличчя імператора скам’яніло, між пальців рук проскочили ледь помітні кольорові іскорки.

— Отже, ти знаєш, — процідив він.

— Так, — дивно, але вона виглядала абсолютно незворушною. — Тепер я знаю все.

— Тим простіше нам буде зрозуміти одне одного. Але як на людину, що дізналася про існування в нашому світі демонів, ти непогано тримаєшся.

— У мене був час змиритися з цим відкриттям.

— А що Хальвард?

— Мені здалося, що герцог не був особливо здивований.

— З ним ніколи не можна нічого сказати напевно, — пальці імператора вибили нервовий дріб по позолоченому підлокітнику. — Можливо, він уже почав підозрювати, а міг просто відчути споріднених створінь, бо кров його матері не була чистою. У будь-якому разі маски скинуто. Смерть лорда Ундеса дорого мені обійдеться. Так, він схибив, але він був могутнім і вірним соратником, якому складно знайти заміну.

— У тебе завжди є я, — нагадала Мейрам.

— Ти? — він здивовано підняв брови. — Що ти можеш запропонувати?

— Вірність. Розум. Підтримку.

— А що ж вимагатимеш за це натомість? — примружився Сабір.

— Гарантії безпеки, — озвалася Мейрам. — Скасуй угоду, яку уклав щодо мене.

— Ундес і про неї розповів?

— Не він, його демон. То як?

— Не все так просто. Ти — частина однієї із заплутаних умов, до якої, як я сподіваюся, ніколи не дійде.

— Я хочу знати деталі.

— Вони тобі ні до чого, — холодно відрізав імператор, але потім додав, аби припинити суперечку: — у будь-якому разі, змінити нічого вже не можна, залишається тільки чекати.

Сабір встав і пройшовся вперед-назад по кімнаті.

— Як невчасно це все. Хальвард і раніше тримався обережно, тепер про спроби домовитися можемо забути. Мені потрібен час. Місяці, якщо не роки на те, що мало б завершитися до осені. Ундес став би мені зараз в пригоді, але його немає, і я маю поводитися вдвічі обережніше… До речі, що там із твоєю обіцянкою оприлюднити все це, сестричко?

— Немає ніяких записів, я сказала це аби зупинити тебе, — вона зустріла його погляд прямо, не ховаючи очей. Схоже, дійсно не збрехала. — Ніхто б не довірив такі знання паперу. Може я й не достатньо досвідчена в інтригах, але не вважай мене дурепою.

— Ти ніколи не була надміру наївною, — кивнув ясновельможний. — Тому я все ж подумаю над твоєю пропозицією.

Мейрам встала й неквапливо підійшла до брата. Сабір був вищим за неї на пів голови й ширшим у плечах. Поруч із ним жінка здавалася особливо тендітною: бліде обличчя, ясні блакитні очі, тонкі руки, золотисте волосся, розсипане по спині. Імператор зовсім не був схожий на свою сестру: темноволосий, кароокий, навіть шкіра відливала тонким відтінком бронзи. Обидві дитини Наіля успадкували від батька тільки розум та амбіції, але зовнішність взяли від матерів. І все ж у них уловлювалося щось спільне, невловимо схоже. Мейрам ніжно торкнулася пальців брата і тихо попросила:

— Має бути спосіб покінчити з цією ворожнечею, поки не пізно, брате. З договором, демонами, присягами…

— Ти ж знаєш, що це неможливо. 

— Але навіщо це потрібно? Ти ж зруйнуєш усе навколо. І себе теж.

— Можливо. Але шляху назад все одно немає. Якщо я відмовлюся від договору, мене знищать.

Він різким жестом вивільнив руку, відійшов від неї, підняв сухий одяг і простягнув сестрі:

— Переодягнись. Тобі час повертатися, аби встигнути до світанку. Я чекатиму на твоє офіційне повернення із нетерпінням.