Глава 23. Улюблений брате

У кабінеті імператора було тихо, тепло і по-своєму затишно. У каміні потріскували дрова, у жаровні курився пряний сандаловий дим, над столом розливалося рівне золотисте сяйво магічних світильників. Сьогодні віконні прорізи були закриті різьбленими решітками-машрабія та прикриті щільними фіранками: ясновельможний не любив шумні нічні зливи й настирливі протяги, це відволікало його від роздумів.

На низькому столику біля каміна парував гіркий чорний гішар, на срібній таці поруч лежали просочені медом горіхи.

Сабіру подобалося працювати ночами, коли потік обов'язкових зустрічей нарешті вичерпувався, а три настирливих секретарі розчинялися в палацових надрах. Охорона біля дверей знала, що ніч — час для справді важливих рішень, і імператора не варто турбувати через дрібниці. Але все одно пост під кабінетом вважався клопітким. У Сабіра було якесь дивовижне чуття. Варто було комусь з охорони хоч на секунду спертися плечем о стіну чи закрити очі в подобі легкого сну, як лунав неголосний удар у гонг: ясновельможний викликав охорону до себе, аби негайно відправити її стихії знають куди з дорученням чи посланням.

Іноді доводилося мчати через усе місто і підіймати на ноги заспаного старого стихійника, який давно залишив посаду палацового мага, але, як і раніше, користувався прихильністю імператора. Іншим разом — терміново шукати старовинні документи в архівах, в третій — негайно приносити гарячого вина. Для подібних доручень зрештою виділили штат із кількох посильних, двох довірених слуг, чергового бібліотекаря і навіть кухаря. Імператор вимагав — його побажання виконувалися негайно.

Утім, сьогодні вночі Сабір був повністю поглинений вивченням листів. Ясновельможний супився й кривив губи, перегортаючи сторінку за сторінкою, але читання не припиняв. Сіф Йона, глава таємної служби Золотої імперії, надав цілу низку копій перехоплених листів найшанованіших представників старої дармсудської знаті. Дехто з адресатів мав посади в малій раді імперії, але це не завадило їм обмірковувати — поки що дуже завуальовано — питання зміни імператора. Ще не заколот, лише натяк на нього, пересипаний лестощами та побажанням довгих років життя юному Аділю, наступнику роду Фарріт. Немовляті, від чийого імені в разі смерті батька можна буде правити довгі роки, якщо не десятиліття.

Сабір з гидливим виразом обличчя відклав папери Сіфа у бік і повернувся до стопки донесень він Ундеса Чагатай Шона, прочитаної й вивченої ледь не напам'ять. 

Небажана поява в Недоре ще одного мага темряви позбавила імператора спокою. Дівчисько заважало, дівчисько було загрозою, яку треба було або знешкодити, або перетягти на свій бік. Звичайно ж, якби степовичка з дзвінким ім'ям загинула, скажімо, від нещасного випадку, імператор зітхнув би з полегшенням. Але, треба було бути абсолютним дурнем, аби не зрозуміти: випадковостей в таких справах не трапляється. Не дарма дівчиськом опікувався Чорний Вовк, не дарма герцог наполіг на проведенні ритуалу з присягою на крові.

О, Сабір добре розумів, як працює така магія. Тепер Йорунн опинилася під захистом наставника, а його темрява охоронятиме її так само чуйно, як і Хальварда. Він відчуватиме її біль, страхи, навіть серйозну небезпеку, що наближається. Якщо залишиться хоч найменший шанс врятувати вихованку від смерті, герцог ним скористається. 

А отже Сабір мав будь-що домогтися від Недоре публічного прояву лояльності, аби заткнути занадто балакучі роти в Золотих землях і виграти хоч кілька років на підготовку до рішучого протистояння тепер вже з обома магами темряви. 

Заради цього він навіть погодився одружитися з чужинкою, ще й такою, що втратила цноту до шлюбу. З одного боку Сабір знав, що це сталося не з її вини. З іншого, кривився при одній думці про те, що їх союз має бути скріпленим за всіма правилами, в тому числі й у ліжку. Сором та й годі, який, втім, міг забезпечити трону стабільність. Такими можливостями не розкидаються.

Але… Віала відмовилася. Ундес із розчаруванням доповідав, що попри всі його зусилля, домовленість про шлюб так і не було укладено. І додавав, що він змушений повернутися до попереднього плану.

Багатоденна тиша, що настала після цього, не могла означати нічого доброго.

Коли нарешті прийшли звістки, імператор ледь приборкав власний гнів: замах провалився, але Хальварду вистачило влади над собою, аби не зачепити Мейрам. Більш того, гінець з Недоре офіційно доповів, що сестра імператора не має відношення до трагічного непорозуміння у Кінна-Тіане і скоро повернеться додому, а лорд Ундес повністю визнав свою провину, посилаючись на давню неприязнь до народу Хольда.

Маячня. До того ж показова. Але, на жаль, скріплена власним підписом радника.

Мала рада видихнула із полегшенням: потреба у вторгненні в Недоре, аби забезпечити повернення леді Мейрам або відновити справедливість щодо Ундеса, відпала.

Щоправда, в приватному листі Сабіру, отриманому десять днів тому, містилося дещо інше послання. Герцог прозоро натякав, що розкриття справжніх обставин загибелі радника похитне і без того нестійке становище ясновельможного. І попереджав, що з цього моменту не бажає бачити представників Золотого двору далі, аніж на прикордонних заставах. 

Імператору залишилося лише зціпити зуби й прийняти поразку.

Неголосний, але наполегливий стукіт у двері перервав низку невеселих думок.

— Увійдіть, — імператор підняв очі до дверей, роздратовано чекаючи на порушника спокою.

На його невимовний подив, на порозі стояла Мейрам власною персоною.

Бліда, у чоловічому вбранні для їзди верхи, у мокрому плащі, з волоссям, схованим під мокрий же тюрбан, зовсім не схожа на ту прекрасну світську красуню, якою її звикли бачити в Дармсуді.

— Доброї ночі, брате, — вона прикрила за собою стулки й стягнула з голови мокру тканину. Волосся її опинилося в цілковитому безладді, розпатлане і просочене крижаним зимовим дощем.

— Як ти… — він обірвав себе, не закінчивши питання: байдуже, як. — Тебе хтось бачив?