Глава 22.1

Жінка м'яко вивільнилася і провела кінчиками пальців по лобі Сабіра, аби розгладити майже непомітні зморшки.

— Напевно, тому, що я справді не намагаюся вас поранити чи скористатися слушним моментом. І не чекаю від вас того, що ви не можете мені дати. 

— Наприклад?

— Вічної вірності, влади над іншими, безумовних привілеїв. Мені достатньо того, що іноді я можу бути поруч і полегшити ваш тягар.

— То ти бачиш своє призначення в тому, щоб приносити користь мені?

— Я просто не намагаюся змішувати реальність та мрії. І не вимагаю, лише віддаю. 

— Дивна риса для жінки. А як же кохання? Невже в тобі немає жаги, навіть жадібності до відчуттів? Тієї сліпої всепоглинущої пристрасті, що змушує забути себе, що жене вперед, підпорядковує вчинки не розуму, а інстинктам?

— Ні, мій пане.

— Тоді скажи, — він заплющив очі, проводячи долонями по її руках. Пестячи, але водночас не даючи відсунутися. — Чи ти кохала коли-небудь? Чи любиш мене хоч трохи зараз?

На коротку мить вона завмерла, немов захоплена зненацька, але вже наступної секунди знову провела пальцями по його чолу:

— Я люблю вас так, як вірна і віддана раба має любити свого господаря. Я шаную вас, як батька мого сина і мого покровителя. Я схиляюся перед вами, як перед обраним стихіями імператором. Але я не можу дозволити своєму серцю повністю поринути у почуття, бо це не принесе нам обом нічого, крім печалі та розчарування.

Сабір злегка відштовхнув її руку й випростався. 

— Мені шкода, якщо мої слова завдали вам болю, — Арселія опустила очі долу, почуваючи себе ніяково. — Але я обіцяла вам завжди казати правду.

Сабір зітхнув і повернувся до неї. Потім обережним жестом підняв її підборіддя й змусив подивитися на нього впритул, наче намагався відшукати якісь одному йому відомі знаки на її обличчі.

— Ціную твою чесність. Просто намагаюся зрозуміти, як так сталося, що єдина жінка, що мала б боротися за мене, визнає поразку навіть не почавши бою.

— Вибачте, якщо розчарувала. Мені піти?

— Ні, чому б це, залишся.

Він схилився до неї, повільно розстібнув кріплення сукні на її плечах. Тонка тканина ковзнула донизу, оголюючи повні округлі груди. Пальці імператора торкнулися губ Арселії, забороняючи говорити, потім пройшлися по тонкій шиї, окреслили ключиці, рушили ще нижче. Ніжний і водночас вибагливий поцілунок змусив її закрити очі й вигнутися в його руках. Тілом Арселії пробігло ледь помітне тремтіння: Сабір знав, як отримувати задоволення від близькості і як дарувати його жінці, подовжуючи насолоду для обох.

— Те, що між нами немає палкого кохання, не означає, що мене не тягне до тебе, — прошепотів він, вкладаючи її на розкидані подушки й неквапливо позбавляючи себе і її від одягу. Потім схилився, торкнувся язиком вершинок її грудей, наполегливо пестячи оголений живіт й повільно опускаючись до стегон. — Ти — як п'янкий аромат весняних квітів, як злива у спеку, багаття, що зігріває в пустельну ніч. І ти належиш тільки мені. Назавжди, без залишку…

***

Коли пристрасть імператора нарешті наситилася, на небі вже горіли зірки. 

Арселія тихо встала з розкішного ложа, куди вони перебралися ближче до середини ночі, намагаючись не заважати сплячому. Тіло озвалося втомою і ледь помітним ниттям: хоча Сабір і намагався бути обережним, довга пристрасна близькість виснажила її. Жінка загорнулася в прохолодне шовкове покривало, вмостилася на самому краєчку, не зводячи очей з імператора. 

Уночі він подобався їй більше, ніж удень. З його обличчя зникала жорсткість, зморшки між бровами розгладжувалися, губи переставали кривитися зневажливо й зарозуміло. Він був вродливим по-справжньому дикою, звіриною красою: міцне треноване тіло, чіткі лінії вилиць, носа, підборіддя… Він був розумним. Спритним. Безжальним. Найбажанішим і найспокусливішим чоловіком у всій імперії.

Арселія знала, що завтра вранці він прийме з її рук чашку міцно звареного, темного гішару. Пригорне до себе, прошепоче на вухо, що вдячний за кохання й відданість. Вдихне аромат її шкіри, зімкне руки на її талії, майже такій же тонкій, як до вагітності. Подарує поцілунок чи два, можливо, знову заволодіє її тілом, змусить вигинатися й стогнати в очікуванні спалаху насолоди…

…І забуде про неї, щойно звуки її кроків розтануть за дверима. 

Наступної ночі на його ложе зійде інша жінка, а ще через ніч — третя. Так було, так буде, так має бути. І в усьому світі, можливо, лише круглий місяць міг зрозуміти всю самотність першої наложниці імператора.