Глава 22. Відблиск щастя

Вечірнє сонце пофарбувало стіни будинків у Дармсуді в яскраво-червоний колір, заграло на золотому куполі Храму всіх стихій, ковзнуло по шпилях розкішних резиденцій старої знаті, відбилося тисячею іскор від золотого оздоблення палацових веж і дахів. Столиця сяяла й горіла, плавилася й виблискувала на тлі похмуро-сизого неба.

Зима на півдні була короткою, але до неподобства нудною. Майже щодня йшли дощі, низькі сірі хмари змінювалися ще сірішими туманами, перетворюючи величне місто на брудний безбарвний лабіринт. Навіть на ринках у цей час не спостерігалося звичної строкатої метушні. Частина крамарів зачинялася, а друга воліла вести з рідкісними відвідувачами не торг, а довгі бесіди за чашкою зігрівального чаю зі спеціями.

Утім, рідкісні просвітки в нескінченній низці похмурих днів усе ж траплялися. Сьогодні поривчастий холодний вітер розігнав хмари перед самим заходом сонця. Червоні й золоті промені миттєво перетворили місто на яскравий гобелен, що вже за кілька хвилин мав зів'янути, розчинитися в сутінках і знову потонути в густій бузковій імлі, просоченій вологою й холодом.

Ясновельможний імператор Сабір Ахунд вар Наїль із роду Фарріт завмер біля вікна, милуючись краєвидом. Коли позаду пролунав тихий мелодійний дзвін, імператор, не обертаючись, дав знак слузі відчинити двері.

— Пані Арселія прибула за вашим наказом.

— Якраз вчасно, — Сабір обернувся і поманив жінку, що увійшла, до вікна. — Подивися, як палає. Красиво, чи не так?

Двері тихо зачинилися, залишаючи імператора і його першу наложницю наодинці. Жінка м'яко рушила вперед розкішними килимами. Її крок був сповнений грації, легкості та витонченості досвідченої танцівниці, але жести були геть позбавлені вульгарності, та й постава говорила про глибоку внутрішню гідність. Легкий багатошаровий одяг повністю огортав фігуру, але крізь нього все ж можна було вгадати обриси її тонкої талії, округлих стегон, довгих ніг.

— Ти, як завжди, чарівна, — імператор м'яко відкинув з її довгого темного волосся напівпрозоре покривало.

Утім, в очах його не було ні ніжності, ні теплоти, лише задоволення від того, що очікування зійшлося із реальністю. Усвідомлювати, що він єдиний власник такої жінки, що інших чоловіків в її житті немає і не буде ніколи, було надзвичайно приємно. 

Його пальці спритно пройшлися м'якими локонами, торкнулися майже оголених рук, вкритих квітчастим розписом з хни. Імператор схилився до її губ і залишив на них ледь відчутний поцілунок:

— І пахнеш, подібно до квітки.

— Дякую, мій пане, — жінка підняла на нього очі лише на мить, подарувавши ніжну й трохи сором’язливу посмішку.

Вогняна феєрія за вікном згасла й імператор поманив жінку за собою у глиб кімнати, де біля низенького столика лежали розкішні вишиті подушки й курився тонкою струминкою сандаловий димок. Арселія дочекалася, поки ясновельможний сяде, потім опустилася навпроти.

— Лікар каже, ви із дитиною повністю відновилася після пологів. 

— Дякувати небу, це правда. З Аділем усе гаразд. Він сильний хлопчик, добре їсть і міцно спить. Годувальниця каже, що він швидко набирає вагу і скоро стане таким же пухким малюком, як і всі діти, народжені вчасно.

— Слава стихіям, — кивнув Сабір. — А як ти?

— Мені нема на що скаржитися, — Арселія нарешті подивилася йому прямо у вічі. — Слабкість минула, я відчуваю, як сили повертаються в моє тіло.

— Приємно чути, — коротко відповів імператор. — Як тобі нові покої?

— Вони прекрасні, — на трохи смаглявій шкірі жінки проступив легкий рум'янець. — Просторі й такі світлі, і сад дивовижний. Аділь міцно спить на свіжому повітрі.

— Я відвідаю вас найближчими днями.

— Для нас це буде справжнім святом.

Сабір встав, жінка одразу підвелася за ним, але імператор махнув їй рукою, дозволяючи сидіти.

— Я вдячний тобі, Арі, — тон його пом'якшав. — Ти запалила вогонь надії не тільки для мене, а й імперії. Твоє дитя — дар, який ми зобов'язані зберігати. Найближчим часом Аділя буде офіційно проголошено моїм наступником. Його майбутнє буде забезпечено, втім, як і твоє.

Він поклав на столик папери у красивій червоній палітурці.

— Це документи на твоє ім'я. Як мати мого первістка ти маєш отримати в особисте володіння маєток під Дармсудом. Раніше він належав моїй матері, потім став моїм, одного разу, можливо, ти передаси його Аділю або придумаєш йому інше застосування. У будь-якому разі, це моя подяка за твоє терпіння, особливо в останні місяці. Здогадуюся, що це було непросто.

— Моє серце переповнене вдячністю, — голос жінки звучав, наче струмок, що біжить камінням у спекотний день. — Але я лише виконала свій обов'язок перед вами та країною.

— Скромність — одна з твоїх головних чеснот, — Сабір мимоволі посміхнувся. — Тому я не став обмежуватися одним маєтком, а передав у повне володіння також чималі землі на захід від столиці. Там розташовані фінікові гаї, поля з добрим зрошенням, сади, плантації з видобутку ароматичних олій. Вони дають непоганий прибуток, який ти зможеш витрачати на власний розсуд.

— Це величезна милість. Але більше, ніж щедрість, я ціную вашу увагу і доброту.

— Доброту? — імператор знову опустився на м'які подушки. — Ну, нехай буде доброта, — по обличчю його пробігла ледь помітна тінь, і ясновельможний мимоволі підніс руки до скронь.

— Болі знову повернулися? — Арселія стривожилася абсолютно щиро. — Дозволите допомогти?

Сабір ледь помітно кивнув, і жінка вмостилася позаду нього, поклала тонкі пальці на скроні імператора, м'яко масажуючи, розслабляючи й заспокоюючи. За кілька хвилин обличчя ясновельможного розгладилося. Його дихання стало глибшим та рівномірнішим, але Арселія не поспішала прибирати руки.

— Ці дотики цілющі, Арі. Не інакше, як твоя магія творить дива.

— Імператор щедрий на похвалу, але магія тут ні до чого. Мене навчали, як зняти біль тривог і хвилювань, — руки її ковзнули нижче, торкнулися шиї й плечей, з неочікуваною силою і наполегливістю розминаючи втомлені м'язи.