Глава 21.2

Від'їзд леді Мейрам призначила на ранок через три дні після загибелі Ундеса. Синці на шиї, залишені пальцями радника, почали бліднути, але сестра ясновельможного все одно заховала їх під шарфом: не хотілося відповідати на зайві питання.

Ульф Ньорд виділив для неї супровід і вислав гінців, щоб для знатної гості заздалегідь приготували найкращі умови на запланованих зупинках. З імперських охоронців в кортежі залишилося лише декілька людей, але Мейрам була цілковито впевнена, що ніхто не потурбує розкішний кортеж з золотими імператорськими гербами.

— Офіційно про причину смерті Ундеса оголошено не буде, — пояснив Хальвард Мейрам. — Але ваш брат отримав попередження. Маю надію, цього вистачить, аби втримати ясновельможного від продовження суперечки.

— Навіть не попросите мене згладити гострі грані цього конфлікту?

— Ні.

Вона задумливо примружилася і додала скоріш собі, ніж навколишнім:

— Ви мені не довіряєте. Знаєте, що споріднена кров може штовхнути мене вести подвійну гру.

Хальвард схвально кивнув.

— Що ж. Справедливо. — Вона натягнула на руки рукавиці й щільніше затулила поли плаща. — Але все одно дякую, що захистили. Повірте, я здатна це оцінити.

— Якщо раптом передумаєте і зважитися прийняти мою пораду, дайте знати про це охороні. Вони зроблять усе, що необхідно.

— Дякую.

З Йорунн вона попрощалася стримано й офіційно. А от Віала обійняла її неочікувано приязно:

— Шкода, що ви маєте повертатися до столиці, — в її кришталевому голосі дзвеніло щире занепокоєння. — Можу лише побажати, аби наприкінці мандрівки вам вдалося знайти те, що ви шукаєте.

Коли кортеж полишив міські мури, Мейрам наказала служницям пересісти в іншу повозку, а сама занурилася у роздуми. 

Її повернення у Дармсуд не буде тріумфальним, а подальше перебування там — безхмарним. Навіть якби в брата не було домовленості з демонами, їй би довелося й далі відігравати роль коштовної іграшки, яка відтіняла б велич Сабіра. Рік, два, можливо п'ять — потім її рукою винагородять вірність якогось прихильника або розрахуються зі старими боргами. І, якщо їй пощастить вибратися зі столиці живою, то залишок життя вона пройде в чиємусь гаремі, де її ім'я важитиме не більше, ніж прізвисько коня або собаки.

Але домовленість була. Як був і Радник, Господар і стихії знають хто ще.

Зараз, опинившись небезпечно близько до межі, звідки повернення не буде, вона відчула справжню жагу до життя. У неї була достатня кількість зв'язків, вона відмінно розбиралася в підводних течіях життя двору, знала, як і коли можна натиснути на важелі впливу. І, якщо раз у житті вона використає ці знання не для підтримки роду, а для того, щоб зберегти власне життя, хіба хтось насмілиться її засуджувати?

— Що ж, брате, — задумливо зітхнула вона, додаючи в похідну жарівницю під ногами кілька шматочків деревного вугілля. Добре було б покласти ще ароматичних смол, але північани про такі дрібниці не турбувалися. — Ти змусив мене обирати, тож не дивуйся, якщо мій вибір тобі не сподобається.

В тому, що вияви Сабір до неї хоч половину тієї турботи, що Ульф виявляв до Віали чи Хальвард до Йорунн, Мейрам сама б полізла в пащу до демона, жінка не зізналася б навіть самій собі.

Коли попереду замаячили сідловини гір, сестра імператора остаточно зважилася. На останній зупинці у фортеці Нісса-Шин вона підійшла до Малкона, який очолював охорону кортежу, і протягнула йому запечатане послання.

— Передайте, будь ласка, правителю Хальварду.

— Можу я поцікавитися, що там? — запитав гвардієць.

— Тут записано ім'я одного ювеліра з Дармсуда: Махран бен Шарді. Він малопомітна людина, непримітна нічим, окрім своїх виробів. Але у нього бездоганна репутація, він майстер своєї справи, тож його запрошують навіть у палац. Колись я допомогла йому знайти клієнтів зі знаті, тепер він мій боржник. Махран напрочуд порядна людина й один із небагатьох моїх друзів. Якщо в майбутньому герцогу Недоре знадобиться моя підтримка у палаці, Махран зможе передати вісті так, аби вони оминули непотрібні вуха.

Брови Малкона здивовано підійнялися.

— Підтримка у палаці? Це, звісно, знову не моя справа, але ви сильно ризикуєте, міледі. 

— Я знаю.

— Але все одно повертаєтеся до двору ясновельможного? — з сумнівом перепитав воїн.

— Кожному з нас призначено своє місце, — підтвердила Мейрам. — І мені прийшов час зайняти своє.

— Це хоробрий вчинок, — Малкон забрав листа й заховав його під плащем. — Я передам ваше послання, можете не турбуватися. 

— Дякую. — Вона обернулася, аби піти, але Малкон торкнувся її руки, зупиняючи. 

— Герцог передбачав, що ви залишитеся тверді у своєму виборі. А тому просив передати вам дещо, якщо ви, звісно, погодитеся прийняти його дар.

Він простягнув леді Мейрам невеликий оксамитовий мішечок. Розкривши його, вона витрусила на долоню золоту підвіску з єдиним кристалом у формі краплини. Камінь виблискував і переливався м'яким жовтим сяйвом, розсипаючи навколо себе десятки різноколірних іскор.

— Як красиво, — відвести погляд від каменя було майже неможливо, втім, Мейрам дуже швидко зрозуміла, чому саме. Вогняна магія, стиснута й захована в середині каменю, буквально линула до неї.

— Дар, гідний справжньої леді Дармсуду, — схилив голову Малкон. — Герцог просив передати дослівно: «Якщо стоятимете біля останньої межі, згадайте про цей камінь. Він допоможе зберегти те єдине, що належить тільки вам».

— Передайте правителю мою щиру подяку, — Мейрам трохи зблідла. — Як ним користуватися?

— Носіть завжди при собі. Це не коштовне каміння, лише кристал з пусток саянів. Амулет налаштований тільки на вас, для інших він здаватиметься звичайною прикрасою. В разі потреби просто розбийте, це вивільнить заховане закляття. 

— Як символічно: такий гарний і такий небезпечний. Ви допоможете мені? — вона простягнула прикрасу Малкону і повернулася до нього спиною.