Глава 21.1

***

На подив леді Мейрам, цього разу вони спустилися не в підвали, а лише на перший поверх.

— Хіба лорд Ундес не в ув'язненні? — здивовано перепитала вона.

— Він під охороною, до нього нікого не допускають, але стан його здоров'я викликав у правителя побоювання, тому ми виділили йому невеличку затишну кімнату в крилі варти, — на підтвердження його слів вони звернули в коридор, що його охороняють двоє гвардійців. По обидва боки проходу тягнулися кімнати, в кінці розташувався ще один пост, за ним — масивні стулки, окуті залізом. Зупинилися супутники тільки в маленькому холі за ними, зрозуміло, варта була й тут.

— Впевнені? — коротко уточнив Ульф, поклавши руку на ручку дверей.

— Так.

Лорд Ундес напівлежав на величезному кріслі біля вузького вікна, забраного ґратами. Косий промінь світла падав на розкриту книгу в руках радника, втім, почувши кроки, чоловік відволікся від сторінок. По обличчю його пробіг складно вловний вираз, у якому змішалися злість, огида, зацікавленість і ще щось дивне, чому Мейрам назви не підібрала. Утім, швидко опанувавши себе, Ундес відклав книжку і, тримаючись за край крісла, спробував підвестися і вклонився.

— Міледі, яка приємна несподіванка. Невже ви зважилися відвідати бідного в'язня? Дивну ви для цього обрали компанію... 

— Пане раднику, — Ульф був сама стриманість. — Цілком поділяю ваші почуття, однак зрозумійте й мене: віднедавна мені ніяково залишати у вашому товаристві тендітну леді. Тож вам або доведеться попросити піти нас обох, або змиритися з моєю присутністю. Втім, можу вас запевнити, що постараюся бути якомога непомітнішим.

— Не рівняйте вашу безрідну дикунку і сестру мого повелителя, — скривився Ундес.

— Мілорде, — неголосно перервала його Мейрам, влаштовуючись навпроти Ундеса. — Зараз не час і не місце обговорювати це. Для початку я хочу прояснити ситуацію. Мій візит аж ніяк не є дружнім.

— Цього слід було очікувати, я не тримаю за це зла.

— Я чула все, мілорде. Від першого до останнього слова, там, унизу, — твердо продовжила вона й помітила, як поважчав погляд Ундеса. — Якби я не бачила цього на власні очі, то не повірила б. Однак тепер говорити недомовками пізно. Я прошу вас про допомогу.

— Ви не виглядаєте, як людина у біді, — його погляд ковзнув по її дорогій сукні, намисту й браслетам, золотим прикрасам, що кріпили до волосся напівпрозору накидку. — Та і якщо ви не помітили, зараз я не в тому становищі, аби рятувати когось. Навіть себе.

— Ви можете дати мені життєво важливі відповіді.

— В присутності наглядача?

— Мої питання не стосуються політики. Я завжди ставилася із повагою до ваших справ, мілорде, а також підтримувала усі починання, спрямовані на благо моєї країни. В цьому сенсі нічого не змінилося.

— Усе, що я роблю, це політика, спрямована на благо країни, — голос його знизився. — Навіть те, з чим ви не згодні. Ставте свої запитання, якщо це в моїх силах, я відповім.

— Що ви знаєте, про договір, який брат уклав із тими істотами, і як його умови стосуються мене?

— О! — розсміявся лорд Ундес і губи його викривилися в подобі вискалу. — Отже, з того, що ви почули, найбільше ви злякалися власного майбутнього? Як це по-жіночому: думати насамперед про себе. Так ось я скажу вам: нічого вже не змінити. Договір укладено, одного дня демони візьмуть те, що їм обіцяно.

— Що брат пообіцяв їм?

— А що взагалі потрібно демонам від людей? — запитанням на запитання відповів Ундес, відкидаючись на спинку крісла і втомлено прикриваючи очі. — Що й завжди: сила для підтримки життя.

— Але я не давала своєї згоди, на відміну від вас чи Сабіра.

— Вона й не потрібна, — відмахнувся Ундес. — Якби від вас чекали чогось, крім покори, то ви могли б виставляти умови. А так... живіть, ніби нічого не сталося, та радійте, що ваша доля буде легкою.

— Яка саме доля?

— Дізнаєтеся, коли прийде час.

— Дайте леді відповідь, Ундес, — несподівано втрутився Ульф. — Якщо ці відомості виявляться корисними, то, можливо, це полегшить і ваше майбутнє.

— Невже готові торгуватися? Життя в обмін на життя?

— Я не торгуюся, — зітхнув Чорний Вовк, підходячи до крісла Мейрам. — Пропоную вихід. На наших умовах, але вихід. Ви ще не зрозуміли, що цього разу втекти від розплати не вдасться? Вам нема куди йти. Імператор навряд вступиться за людину, що зірвала його плани, а на додаток розбовтала купу цінної інформації. І навіть якщо Хальвард не стратить вас сам, то через нетривалий час демони вип'ють вашу силу і кинуть помирати. 

— Якщо не можеш розповісти нічого нового, хлопчисько, то не варто було навіть відкривати рота. Я прекрасно це розумію.

— Але ви можете допомогти мені, — тихо нагадала леді Мейрам. — А я своєю чергою спробую знайти вихід, що задовольнить усіх. 

— Для мене його не існує. Думаєте, помирати легше, знаючи, що хтось уникне жорстокої долі? О ні, — він трохи нахилився до Мейрам й втаємничено прошепотів: — якщо мені судилося піти, я заберу з собою стількох, скількох зможу. Не пошкодую ні вашої прекрасної голівки, міледі, ні твоєї, пес, чорної шерсті, ні навіть самого імператора. Я не доставлю вам задоволення насолоджуватися спокійним життям, поки мої кістки гниють у землі. Нехай тривога точить вас зсередини, з'їдає, вивертає навиворіт, а будь-який шурхіт за спиною здається кроками тих, хто з'явиться за вами!

— Міледі, нам краще піти, — Ульф торкнувся плеча Мейрам. — Ви ж бачите, що ця людина божевільна. Не принижуйтеся перед ним.

Мейрам підняла на Ульфа повні відчаю очі, вагаючись і не бажаючи визнавати поразки.

— Зачекайте, — Ундес різко перехопив її руку, не дозволяючи підвестися. — Можливо, дещо й справді ще вдасться виправити. Я готовий зробити вам останню послугу, міледі.

Погляд його спалахнув ненавистю, і неймовірно швидким рухом він кинувся вперед та вчепився в шию Мейрам. Від поштовху крісло перекинулося, збивши Ульфа з ніг. Мейрам із радником полетіли на підлогу.