Глава 20.1

М’яко, наче дикий кіт, Хальвард рушив навколо неї, перекочуючи між пальцями безневинний, на перший погляд, згусток сірого туману. Йорунн вже знала, що торкатися його оголеною шкірою не слід: печеться, як кропива, та й сліди залишає не гірші.

— Мені шкода Мейрам, — дівчина невідривно стежила за його рухами. — Я думаю, їй нелегко було дізнатися про таке.

— Мені теж шкода, але боюся, тут нічого не вдієш. Якщо брат пообіцяв її демонам, то рано чи пізно за нею прийдуть. — Випущені підряд туманні кульки відбилися від напівпрозорого щита, що за мить з’явився між ним та ученицею.

— З формою ти справляєшся краще, ніж можна було сподіватися. Тільки спробуй утримувати тіні так, аби вони зберігали щільність. Це підвищить швидкість трансформації в разі потреби.

Він знову створив сіру хмарку і запустив її у повітря. Йорунн підняла щит, та за секунду до удару зойкнула й аж підскочила на місці, помітивши під ногами рух, подібний до зміїного. Звісно, щит розтанув, сірий туман відчутно вдарив по її руці.

— Нечесно! — обурено прошипіла дівчина, спостерігаючи, як по підлозі повзуть і звиваються тіні від колон. — Ви мене відволікли.

— Звісно, — знизав плечима Хальвард. — Гадаєш, якщо твоїм противником буду не я, а демон, він не вдасться до підлих трюків?

— Але…

— Ти маєш утримувати концентрацію, що б не трапилося. До речі, саме тому справжня зброя надійніша за тіньову: вона не має звички розчинятися у повітрі.

— Ну знаєте!

Йорунн потерла обпечене місце і, повернувшись до центра храму, скомандувала:

— Ще.

Цього разу вийшло теж не бездоганно, але трохи краще.

— А про якого господаря згадував Радник?

— Гадаю, про вищого демона, одну з найдавніших істот з усіх, про які я знаю. За мірками нашого світу — вічну і безсмертну. Він скеровує дії як нижчих, так і середніх потвор. 

— Звідки він узявся?

— Просто існував з моменту створення мосту-між-світами. 

— Чому цій істоті цікавий наш світ?

— Демонічна сутність потребує величезної кількості енергії для існування. Їм доводиться мандрувати між світами, полюючи й збираючи крихти магії, виснажуючи й знищуючи тканину реальності. Ці істоти буквально випивають до дна все живе і неживе: сонячне світло, стихії, життєві сили. Наш світ занадто щільний та оформлений для них, а природа демонів — мінливість і хаос, вічна трансформація, яку ти бачила на мості. Вони задихаються тут, як звір, що впав у воду. Декілька хвилин чи трохи більше витримують, але це все. Втім невміння дихати водою не заважає звірям рибалити, правда? 

— То їхня здобич — магія?

— Магія — це ласощі. Набагато простіше поглинути емоції, які відчувають люди. Хороші чи погані — немає різниці, але змусити людину відчувати біль і страждання набагато легше, ніж подарувати щастя. Для нас це не напад або війна, це — винищення.

— Отже, тепер проти нас не тільки імператор зі стихійниками, шпигунами, найманцями й військами, а і якісь голодні жадібні надістоти з потойбіччя?

— Схоже на те.

— Якщо ми це переживемо, то нагадайте мені більше ніколи ні за яких умов не вплутуватися в питання зберігання світової рівноваги, добре? 

В його руці утворився довгий батіг, що просвистів небезпечно близько до її плеча, втім Йорунн встигла ухилитися й різко кинулася уперед. Викинута нею тінь прямо у повітрі перетворилася на стальне лезо й перебила ремінь біля самого руків’я. Наступної миті дівчина врізалася всім тілом в Хальварда й покотилася із ним по підлозі. Якусь долю секунди їй здавалося, що це нахабство дало їй бажану перевагу, але майже одразу вона опинилася на спині. Його правий лікоть міцно притиснув її до плит, заважаючи вдихнути. Лівою рукою він перехопив її праве зап’ястя й завів за голову, позбавляючи можливості вдарити.

— Непогано, але надто ризиковано, — видихнув він їй в обличчя. — Я важче й вище. Ніщо не заважає мені зараз зламати тобі шию.

Вона сіпнулася, марно намагаючись звільнитися.

— Здаєшся?

— Нізащо!

— Ти все одно програла.

— Але й ви не перемогли.

Її ліва рука із міцно затиснутим кинджалом, з якого клубами зривалася темрява, несильно штурхнула його під ребра. 

Він відчув, здивовано опустив очі донизу, послабив тиск і перекотився на спину поруч із нею. Якусь мить вони просто дивилися на зоряне небо, потім повернулися одне до одного й нестримно розсміялися:

— То он як ти це робиш!

— Ви самі мене цьому вчите.

— Я не вчу тебе ризикувати собою заради непевної перемоги, — заперечив він, втім, Йорунн бачила, що він все одно задоволений результатом. — У сутичці все ж бажано вижити.

— Я тільки-но здолала одного з двох найсильніших магів цього світу. Можна мені насолодитись цим фактом хоч пару хвилин?

Вона розвіяла кинджал у повітрі, розслаблено заклала руки за голову й глибоко вдихнула, радіючи хвилинному відпочинку. Хальвард декілька секунд розглядав її з-під напівопущених повік, потім незрозуміло чому хитнув головою і звично рівним тоном поцікавився:

— На сьогодні питання закінчені?

— О, і не сподівайтеся, — її посмішка вийшла відкритою й життєрадісною. — Їх вистачить на довгі роки.