Глава 20. Під зорями

—  Розкажіть про свою сім'ю. 

Йорунн і Хальвард розташувалися на чорній кам'яній підлозі Тіньового храму. Черговий урок з магії темряви майже закінчився, і дівчина наважилася запитати про те, чого раніше не торкалася навіть у думках. З моменту допиту посла минуло два дні. Хальвард не дозволив Йорунн бути присутньою на ньому з міркувань безпеки. Дівчина й не наполягала, їй вистачило того, що Ульф переніс розмову на папір, з дивовижною точністю відтворивши навіть найнезначніші деталі. 

— Той демон назвав вас напівкровкою... Ви ніколи не говорили про свою сім'ю.

— Що саме тебе цікавить?

— Ваша сила, темрява всередині вас — від демонів? Від вашої матері Ірдріш?

— Частково, бо саме її кров пробудила сильний дар, який передавався в моєму роду по батьківській лінії.

— Ким вона була?

— Наполовину вищим демоном, наполовину людиною. Я не знаю історії її народження, але вона завжди говорила, що подібні до неї істоти зустрічаються вкрай рідко. Демони відчувають жагу й ненависть до людей та таких вимірів, як наш. Ми для них — лише одне з багатьох джерел енергії та життєвої сили. Мішанці вважаються в них чимось протиприродним, огидним. Якщо вони не служать певній меті, їх убивають. Моя мати мала величезну силу, але зреклася демонічної половини й сховалася серед людей. Втім, шляхи долі непередбачувані: вона зустріла мого батька.

Хальвард ліг на спину посеред майданчику, облитого місячним світлом. Тут, усередині кола, зовсім не відчувався зимовий холод, хоча за межами подвійного кільця іскрився свіжий сніг. Обличчя герцога розгладилося, губ торкнулася мрійлива безтурботна посмішка:

— Вони закохалися по-справжньому. Навіть зараз, коли з моменту їхньої смерті минули довгі роки, я пам'ятаю, як вони дивилися одне на одного... Наче намагалися вкрасти в долі якомога більше часу, аби випити щастя до останньої краплини.

Він змахнув рукою, випускаючи в небо с десяток крихітних вогників. 

— Мати ніколи не користувалася своєю магією, але розповіла батькові правду про себе. Потім народився я, і стало ясно, що мої здібності набагато перевищують можливості всіх моїх предків. Тоді вона зайнялася моїм навчанням. Майже всьому, що я знаю про темряву, я завдячую Ірдріш, ізгою, істоті, що була проклята обома своїми народами.

— Що з нею стало? — тихо запитала Йорунн.

— Вона прожила довге і спокійне життя біля чоловіка. Коли його дні скінчилися, вона просто пішла з цього світу.

— Я гадала, що цього звичаю у вас немає.

— Його й нема. Це був лише її вибір.

У храмі запанувало мовчання, але Йорунн перервала його.

— Що означає бути на чверть демоном?

— Не знаю. Я ніколи не був кимось іншим, мені нема з чим порівнювати. Я — це тільки я, Йорунн. 

— А щодо мене? Радник натякав… 

— Радник може запхати свої припущення знаєш куди? — озвався Хальвард. — Він геть нічого не розуміє в тому, як влаштовано наш світ. Я казав раніше і повторю знов: темрява — лише інструмент. Рішення, як його використати, приймаєш ти, байдуже, чия кров тече по твоїх жилах. А тому… — він підвівся й вказав їй на центр майданчика, — на вихідну позицію, будь ласка. Ми ще не закінчили.

— Я втомилася.

— Хіба це щось змінює?

Вона прикусила губу, але наказ виконала.

— Що таке кровний обов'язок?

— Доведи, що заслуговуєш на відповідь. — Він створив декілька примарних стріл, які зі свистом розпороли нічне повітря. Йорунн відреагувала інстинктивно, відскочивши в бік, за що одразу отримала винагороду:

— Це обіцянка, присяга, скріплена кров'ю обох сторін. На зразок тієї, що ми уклали напередодні першої літньої ночі. Таку обіцянку неможливо порушити або навіть просто відмовитися від її виконання. Кровний обов'язок не викупити й не обійти. Давня і забута магія, у нас нею майже не користуються, бо вона ставить на людину невидиме тавро, змінюючи шляхи долі. 

Хальвард створив із темряви пару легких тренувальних мечів і перекинув одного з них Йорунн. Та піймала, зробила стрімкий випад, відскочила, захищаючись. Вони встигли обмінятися серією ударів, перш ніж дівчина розчаровано скрикнула, не втримавши зброю, й похитнулася, підставивши під удар незахищену спину. Хальвард, втім, виявився обережнішим за неї: його меч розтанув, і тіла дівчини торкнувся лише напівпрозорий туман. Йорунн із вдячністю кивнула. 

— На сім секунд довше, ніж минулого разу. Непогано, — герцог схвально поплескав її по плечу, вона розчаровано пирхнула. 

— Цього замало.

— Ти після поранення. Тож справді непогано, — він повернувся до центру майданчика. — То про що ми? Ах, так. Добровільне принесення кровної присяги завжди вивільняє величезну кількість сили, даючи змогу демону зв'язати себе і жертву. Він починає входити в думки людини, поступово отримуючи можливість маніпулювати її свідомістю і бажаннями. Хтось намагається чинити опір, інші здаються одразу, але результат завжди один: жертва виснажується й помирає. Лорд Ундес, вочевидь, зв'язав себе обіцянкою багато років тому, якщо його тіло зотліло до такої міри, що Радник зміг проявлятися в ньому фізично. А це означає, що навіть якщо я відпущу Ундеса, він помре в найближчі кілька місяців.