Глава 19.2

***

Зворотну дорогу Мейрам не запам'ятала. Лише опинившись у верхніх залах, вона зрозуміла, як сильно їй хотілося повернутися до повітря і світла. Ульф провів її в невеликий закритий з усіх боків двір. Тут лежав свіжий сніг: на лавках, на стежках крихітного садка, на гілках ялин. Хальвард уже чекав на них. Більше, крім них трьох, у саду нікого не було. Мабуть, це було не дуже ввічливо, але Мейрам просто пройшла повз герцога й опустилася на засніжену лавку.

— Що це було? Точніше хто?

— Один із середніх демонів з виміру між світами, який знайшов втілення в людському тілі.

— Лорд Ундес — демон? — мляво поцікавилася вона.

— Чистокровна людина. 

— А ви й ваша підопічна? Хоча ні, стійте, — вона махнула рукою, ніби намагалася відгородитися невидимою стіною, — не хочу знати подробиць, мені вистачило й того, що я вже почула. Але як це можливо? Як демон міг втілитися в когось?

— Судячи з усього, Ундес мав необережність укласти договір із цією істотою. Зазвичай подібні зобов'язання скріплюються кров'ю. Послуга зараз, борг у майбутньому. 

— І лорд Ундес отримав таку послугу?

— Упевнений, що так. Інакше демон не зміг би заявити своїх прав.

— Звідки ви знаєте?

— Від своєї матері. До вас доходили плітки про її дивне походження? Не всі вони брехливі. 

— Це я вже зрозуміла.

— Міледі, — Хальвард спробував наблизитися, але помітив, як Мейрам відсунулася та вчепилася пальцями у край сидіння, і застиг на місці. — Я хочу знати, чи бачили ви щось подібне раніше?

— Подібне оцьому? — жах в її голосі був справжнісіньким. — Ні, ніколи. І навіть не чула.

— Ваш брат... він коли-небудь поводився дивно? Може, рухався не так, як зазвичай, говорив так, що це лякало слухачів? 

— Він багато говорить і часто його слова лякають до дрижаків, але такого, — вона заперечно похитала головою, — такого я б не пропустила. Ця істота може збрехати?

— У демонів багато недоліків, міледі, і чесність рідкісна для них якість. Та в одному на них можна покладатися: хвалькуватість і гординя змушують їх теревенити тоді, коли слід було б мовчати.

— Отже, ви вірите йому.

— У мене є на те підстави.

— Тоді все, що накоїв лорд Ундес — це справа рук… лап… тієї істоти?

— На жаль, не все так просто. Демони можуть впливати на наші думки, переконувати, підштовхувати до рішень, але діяти без дозволу вони не здатні. Цей світ і наші тіла для них — як вузькі кам'яні печери: деякий час потерпіти можна, але врешті решт доводиться вибиратися назовні. Зараз я прогнав Радника, але сам Ундес, коли прийде до тями, пам'ятатиме все, що сталося. І, гадаю, це тільки посилить його ненависть.

— Мені байдуже до його ненависті, — нарешті розлютилася Мейрам, утім для ситуації, що склалася, вона й так довго стримувалася. — Радник знав, що я слухаю вашу розмову. Він сміявся із брата, з мене… Він… Ох! — вона заховала обличчя в долонях й глухо перепитала: — споріднена кров. Це ж те, про що я думаю, так? В цих істот і на мене плани є?

— Боюся, що так.

— Боїтеся? — Мейрам нервово розсміялася, неспромога опанувати себе. — Щось не дуже схоже. Страх, це коли відбувається отак, — вона простягнула руку перед собою: вона дуже помітно трусилася. — Ви, може, занепокоєні чи засмучені новими складнощами, але не більш того. Тож не кажіть мені про страхи чи співчуття, краще поясніть, чого мені варто очікувати.

— Я не знаю. 

— Тобто?

— Справді не знаю. Демони — хижі створіння по своїй сутності. Зазвичай вони не марнують час на щось більше, аніж наздогнати й розірвати здобич. Будь-який контакт із ними — це виснаження, втрата магії й, нарешті, смерть. Але якщо ваш брат зв’язаний з ними якимось договором, якщо Сабіра справді бережуть від демонічного впливу, то можу з упевненістю стверджувати тільки одне: Господар планує значно більше полювання і йому потрібні союзники, здатні впливати на події цього світу. 

Мейрам тихенько вилаялася, але потім вперлася ліктями в коліна й поклала підборіддя на переплетені пальці, повністю занурившись у власні роздуми. Чоловіки обмінялися обережними поглядами, але турбувати її не стали.

— Нащо йому потрібен мій брат, ви чи ваша підопічна, я ще можу уявити. Якщо вірити тій істоті, ваша магія для нього — немов найбажаніші ласощі, — промовила Мейрам нарешті. — Але нащо демонам я? У мене немає політичного впливу, та й стихіями я майже не обдарована.

— Можливо, ви — важіль впливу на імператора? — припустив Ульф. — Адже ви єдина споріднена із ним людина.

Мейрам презирливо пирхнула, згадавши обставини свого перебування тут:

— Це навряд. А як взагалі можна розірвати цей договір?

Хальвард знизав плечима:

— Вбити демона. Вбити вас. Виконати умови.

Тепер в сміху Мейрам відчулися добре помітні істеричні нотки. 

— Перше, очевидно, складно навіть для вас, якщо взагалі можливе. Друге навряд задовольнить мене. Третє найімовірніше несе значно більшу загрозу багатьом. Я нічого не пропустила?

Відповіддю їй стало повне мовчання.

— Краще б я залишилася у Дармсуді, — врешті підсумувала Мейрам. — Краще б взагалі ніколи не приїздила сюди. А тепер вибачте, я маю побути на самоті, — вона підвелася й квапливо вибігла геть, аби ніхто не помітив сліз на її обличчі.