Глава 18.2

***

Очікування перетворилося на повільне катування. Мейрам металася по кімнаті, несила зайняти думки ані читанням, ані музикою, ані розкішним обідом, що надіслали із замкової кухні. Боязкі спроби рабинь розважити свою пані лише викликали в останньої роздратування. Мейрам двічі наказувала відчинити вікно, плекаючи надію, що хоч холод допоможе трохи вгамувати вогонь тривоги.

Дивно, але це й справді трохи допомогло. 

Тож коли невисоке зимове сонце покотилося до обрію, а у коридорі почулися важкі кроки, Мейрам вже майже опанувала себе.

— Герцог Хальвард, — вона полегшено зітхнула і шанобливо вклонилася, ледь роздивившись чоловіка, що застиг на порозі. — Дякую, що погодилися на зустріч.

— Вибачте за довге очікування, — голос його здався Мейрам безбарвним і повністю позбавленим емоцій. — Мені передали ваше прохання про зустріч.

— Це я прошу вибачення, що посміла відволікати. Упевнена, у вас вистачає інших турбот, окрім як тішити мене розмовами. Будь ласка, проходьте і сідайте, — незважаючи ні на що леді Мейрам залишалася господинею цих кімнат. Не запросити гостя зайти було б украй неввічливо, попри всю ілюзорну важливість правил етикету. Служниці й рабині, підкорюючись її мовчазному наказу, вийшли геть.  — Можу я дізнатися, як леді Йорунн?

— Житиме, — коротко озвався він. — Втратила багато крові, але тепер можна з упевненістю стверджувати, що загроза минула. 

— А радник мого брата?

— Теж поки живий, хоча жодних гарантій щодо його майбутнього дати не можу. Вибачте мою прямоту, але часу в мене справді обмаль. Перейдемо до справи. Нащо ви просили про зустріч? 

Мейрам не стала ухилятися.

— Я розумію, що у вас немає жодної причини довіряти мені. Однак хочу засвідчити, що я не маю відношення до дій лорда Ундеса.

Хальвард не озвався, але його мовчання було красномовніше за слова. В очах мага, вперше за весь час, кипіла ледь стримувана лють. По спині Мейрам прокотилася хвиля холоду.

— Мені практично нічим довести свою непричетність. Хіба що знайдуться гідні поваги свідки, готові поручитися за мене. У будь-якому разі, незабаром у вас буде вся потрібна інформація. Це лише питання часу.

— Ви настільки сумніваєтеся у вмінні Ундеса замітати сліди?

— Я настільки переконана у вашому вмінні шукати правду.

— Ми обидва знаємо, що це сумнівний комплімент. І наслідки в цього вміння можуть бути болісними чи навіть трагічними.

— Тим більше причин бути з вами відвертою з власної волі. Я не бажаю зла ні вам, ні вашій вихованці. Тому, якщо я можу бути чимось корисна, вам варто лише сказати, чим саме.

— Бажаєте довести невинність не словами, а ділом? Невже очікуєте розправи?

— Лише частково, я сподіваюся на вашу справедливість. Але набагато більше мене бентежить те, яку роль у цьому неподобстві відвели мені лорд Ундес і мій брат. 

— Швидко ж ви відмовляєтеся від родинних зв'язків.

Слова вдарили болісніше, ніж Мейрам готова були визнати, але заперечила вона твердо:

— Ви, здається, непогано знаєте Сабіра, спробуйте припустити, яким було моє життя під його опікою. Так, він мій брат і я люблю його, як належить підданій та сестрі. Але мені доводиться миритися також з його вадами, а всякому терпінню може прийти кінець. Я не хочу втратити останнє, що в мене залишилося, — моє добре ім'я — з милості людини, позбавленої почуттів навіть щодо власної сім'ї.

— Припустимо. Але ви почали розмову передчасно: я не маю приводу звинуватити вас у чомусь, міледі.

— Сподіваюся, що й не матимете, адже тоді цю розмову починати буде пізно. Хіба я не права?

Їй здалося, що в очах мага промайнула ледве помітна тінь схвалення.

— А ви цікава співрозмовниця.

— Навряд чи я розраховувала на такий комплімент.

— Якщо це все…

Хальвард підвівся, аби попрощатися. Мейрам квапливо підвелася слідом і випалила:

— Благаю вас, будьте обережним. Сабиру потрібен привід. Найменший натяк на те, що ваше з ним суперництво перетнуло межу дозволеного, аби згуртувати навколо себе всіх аристократів і магів Дармсуду. Не дайте йому зробити таким приводом мене. Не вкладайте готової до бою зброї у руки ворога.

Мейрам буквально шкірою відчула, як колихнулася темрява Хальварда, як хвиля його гніву піднялася й опустилася, стримувана залізною волею.

— Як зручно для вас, правда ж? — процідив він.

— Не сказала б: якщо мої слова якимось чином дійдуть до вух ясновельможного, я ризикуватиму головою більше, ніж стоячи зараз перед вами.

— То ви пропонуєте мені просто закрити очі й вдати, що нічого не сталося?

— Ні. Але ви розумна людина. Ви знайдете рішення, що не матиме невиправних наслідків.

Між ними ніби крижана стіна встала, але Мейрам була вдячна й за це. Мовчання і розважлива недовіра кращі за швидкий гнів. Нарешті Хальвард кивнув:

— Я почув вас і візьму все сказане до відома. Будьте певні: коли рішення буде прийнято, ви дізнаєтеся про нього першою.

— Дякую, мілорде.

Вона схилилася низько-низько, а коли підвела очі, двері за Хальвардом вже закрилися.