Глава 16.4

Від його прохолодного тону Йорунн стало недобре. Раптово захотілося забратися якомога далі звідси, аби тільки не відповідати на його питання.

— Я… Я втратила контроль, — ледь чутно озвалася вона. — Піддалася гніву і наробила дурощів.

— Цікаво, чому саме, — Хальвард склав руки на грудях, розглядаючи її впритул.

Вона стисла губи, борючись з дуже й дуже суперечливими думками. Пальці рук самі собою переплелися в замок, а десь дуже глибоко у відповідь на тривогу хитнулася її темрява.

— Вам краще прочитати мої спогади, аби бути переконаним, що я не збрехала. Якщо ви, звісно, цього ще не зробили, поки я була непритомна.

— Не зробив. І, власне, не збирався. Але ризикну припустити: він пропонував зрадити мене?

— Так.

— Сказав, що я просто використовую тебе, вірно?

— Власне, тут він прорахувався: ви цього й не приховували, — трохи криво посміхнулася вона.

— Але, судячи із того, що замах було доведено до кінця, ти відмовилася?

— Так.

— Шкода.

Йорунн здивовано кліпнула очима. Вона очікувала чого завгодно, але не осудження власної вірності. Втім Хальвард майже одразу пояснив:

— Якби ти погодилася, це гарантувало б тобі безпеку або до кінця навчання, або до того моменту, коли Сабір відчув би подвійну гру.

— Вибачте, якщо розчарувала, — вона обняла себе за плечі, гостро відчуваючи себе надто одинокою. Й надто дурною для таких справ.

— Якби я був розчарованим, якби я сумнівався в тобі, то не став би боротися за тебе, — неочікувано м’яко відгукнувся Хальвард. — Можеш вірити, можеш — ні, та я обіцяв тебе захищати, Йорунн. І я дотримаюсь слова. 

— Він назвав Ліда — нездарою, а мене — прокляттям для свого народу, — несподівано зізналася вона. — Я оскаженіла. Навіть знаючи, що в чомусь це правда, все одно ледь не видряпала йому очі. Не певна, що таку ученицю варто захищати.

— Ти самотужки здолала трьох супротивників. Влаштувала викид темряви. Не померла й не скалічилася, хоча мала всі шанси на те. Якщо ти й нездара, то досить талановита.

— Це ви витягли мене. Я ж пам'ятаю, я бачила ваше обличчя, чула голос. Гадки не маю, що то було, але дуже вдячна, що не лишилася в тій багряній пустелі. Я стільки разів бачила це місце у кошмарах, а тепер шкірою відчула його реальність. Божевілля якесь. Не хотілося б розчинитися в власному маренні остаточно.

— Місце зі снів? — чомусь напружився Хальвард.

— Саме так. Нам із братом обом снилося щось подібне перед падінням Вітахольму. Тільки першого разу була не пустка, а степ із грозою. Лід казав, що в його снах світ часто руйнувався і перетворювався на вузький міст над безоднею. Я ж ніби бігла і шукала когось, але не могла знайти.

— Лід залишався на мосту чи падав униз?

— Начебто залишався, — розгубилася Йорунн. — Хіба це важливо?

— Більш ніж.

Правитель заклав руки за спину й замислився: 

— Занадто сильний потік магії пошкодив цілісність твоїх силових каналів. Але замість того, щоб розірвати зв'язок між тілом і духом, темрява викинула тебе в особливий простір. Його складно описати, він мінливий та нестійкий, тому що не належить нашій реальності. Колись про нього згадували як про «міст-між-світами», хоча всі назви щодо нього безглузді. Те, що ти потрапила туди й повернулася, велика удача. Але те, що ви з братом бачили його раніше, дуже дивно. В нашому світі про його існування знають одиниці. 

— І як довго можна знаходитися на тому мості? 

— Там немає часу, напрямку руху чи точки відліку, тож твоє питання втрачає сенс. Він влаштований не так, як ми звикли. Міст об'єднує виміри, що не здатні до співіснування, але фізична оболонка наших тіл занадто щільна для нього. Живі можуть ходити по мосту, це правда, але міст — не місце для живих. Якби ти не погодилася піти звідти, він би поглинув тебе без залишку.

— Як ви відшукали мене?

Хальвард поклав руку на її зап'ясток, торкнувся браслета:

— Отак. Це — не кайдани, як може вважати лорд Ундес або сам ясновельможний. Це — зв’язок. Доки діятиме присяга, можеш розраховувати на мою допомогу.

Їхні погляди перетнулися. Та перш ніж Йорунн встигла зрозуміти, що насправді ховається за нарочито відстороненим виразом обличчя і спокійним голосом, Хальвард відвернувся. Ульф рішуче підвівся і розім’яв втомлені плечі:

— Це все дуже пізнавально, але час і місце для обговорення ви вибрали не найвдаліше. Якщо дозволите, я б запропонував повернутися до замку. Усі втомилися, Йорунн немає більше потреби перебувати тут, та й Віала хвилюється. Крім того, я б зараз пів життя віддав за ліжко і гарячу воду.

Хальвард кивнув, та Йорунн невпевнено відмовила:

— Боюся, я ще не здатна втриматися верхи, та й пішки не дійду, сил не стане.

— Поїдеш разом зі мною, — герцог зняв зі спинки ліжка хутряний плащ і накинув на тонкі дівочі плечі. —  І буду вдячний, якщо хоч в цьому питанні ми обійдемося без довгої суперечки.

Їй не залишилося нічого іншого, окрім як підкоритися.